Південний Буг – бурхлива даль,
До неба припадає,
Тече в душі моїй печаль
І серце омиває.
Важким камінням на душі
Рядки лягають тихо,
В руках листи, а в них – вірші,
Юнацтва ніби втіха.
Невпинний буревій років
Об хвилі брила точить,
І втома виснажених днів,
Мов сплеском росить очі.
Південний Буг, невтомний Буг,
Місткий, мов небосхили.
Скажи мені, мій любий друг,
Відкіль береш ти сили?
© Денис Нарбут, 2020