Лиш сонечко осіннє пригріло,Кульбаба заблукала у часі,Засяяла жовтеньким враз цвітом,Й подумала, як гарно в цій казці. А листячко посипало зранку,Спросонку здивувалася квітка,Тож зовсім не відчула всю ласку,Яскравого весняного світла. Ой лишенько, тривожно навколо,Так тоскно не буває весною,Тужлива почувалась самотньо,Бо дружба непринадна з журбою. Вітрисько закрутив і хмарина,Побігла безупинно все далі,Кульбабі […]
Daily Archives: 11.10.2021
7 posts
Лиш трохи сонця, трохи вітру, і душу обгорнути в квіти, і добре, лагідне тепло, віддати, щоб до Вас прийшло… Сади осінні, ще сміються, Туман, вже ранок спеленав, Ще яблуні додолу гнуться, Та день, у хмарах, менший став. І крутить колесо орбіта, У жовтолистий водограй, Красуються в узорах віти, Земля вдівається […]
Хай сплять із миром, ті, хто захистили, Хто під ворожий обстріл кинувсь не дарма. Ми любим їх. Ми завжди їх любили, Хоча ця думка сіра та сумна. Всім, хто віддав своє життя за Україну, Хто патріотом був усе життя. Помолимось за них, попросим миру, Та світлого, без зброї, – майбуття
«Армагедон» P.s Прохання читачів не сприйняти дану писанину за якісь суєцидальні наміри, це всього лиш глибока філософія навіяна осінню. А хочеться так інколи померти, Узяти і від світу утекти. Життя неначе аркуш просто стерти Так просто в забуття собі піти. А інколи так хочеться сховатись, Коли […]
**** Твої плечі так хочуть тепла У бокалі ховається осінь. Та давно ти не віриш в слова, У словах загубилася зовсім. Прохолоду відчувши нутром, У його ти очах лише лялька. Ще й ця осінь давно за вікном, Та своєму ти серцю не нянька. 09.10.2021. #ВіталійПрокопович #поетичнийщоденник #поезіяУкраїнською #плечі #осінь
Уже відлетіли замріяні весни, Немов легкокриі птахи І літо квітуче вітри теж понесли Далеко-далеко кудись. А вітер життєвої осені віє, Прийде незабаром сама. Але відчуваєш -душа молодіє, Іще далеченько зима. Колись вона прийде. звичайно й до мене І зморшками вкриє чоло. Та холодом серця нехай не торкнеться, Там затишно й […]
Південний Буг – бурхлива даль,До неба припадає,Тече в душі моїй печальІ серце омиває. Важким камінням на душіРядки лягають тихо,В руках листи, а в них – вірші,Юнацтва ніби втіха. Невпинний буревій роківОб хвилі брила точить,І втома виснажених днів,Мов сплеском росить очі. Південний Буг, невтомний Буг,Місткий, мов небосхили.Скажи мені, мій любий друг,Відкіль […]