Я поспішала, але зупинилась

Ранок. На зупинці “Щирецька”, що у Львові мені завжди солодко пахне. Я купую маленький стаканчик розчиної кави і вчорашній круасан у кіоску і чекаю свій тролейбус. Відтоді, як я проживаю у Львові я не можу звикнути до думки, що я тут не тимчасово, це була мрія дитинства, яка здійснилась.
Я бачу свій тролейбус, поспіхов дожовую круасан запиваючи гарячою кавою. Як завжди знервовані люди та чиїсь сперечання щодо того, хто кого штурхнув.
– Пані, пробийте будь ласка. – старенька елегантна жіночка суне свій квиток мені прямо до носа.
– Вибачте, передайте комусь, я ще собі не купила.
Просуваюсь до жінки-водія років 50-ти і даю їй 5 гривень. А з-заду чую, як та “елегантна жіночка” назвала мене дуриндою і злісно дивилась в спину, я спіймала поспіхом її погляд і повернулась до водія, забравши білет. Пробивши білет в компостері, глянула на годинник 8:55. Робочий день починається в 9:00, я точно запізнюсь на 20 хвилин і буду вислуховувати від керівника серенаду про мою невідповідальність, хоча за три роки роботи на посаді менеджера з продаж, я запізнилась всього 2 рази і дуже запамятала їх наслідки себто крики Павла Володимировича
Моя сімя пишалась тим, що я хоч працюю не по спеціальності, проте заробляю не погані гроші, можу знімати квартиру і відкладати на свою власну. Але я кожного дня їдучи цим повільним тролейбусом нервую, не так про запізнення, як про те, що я не хочу приїджати на місце призначення. Я хочу їхати, їхати, їхати…
Ні я не хочу! Я встала і вийшла біля костелу. Купила в кіоску цигарки “Marlboro” і перейшла дорогу на площу Степана Бандери. Я не курю вже рік, але сьогодні я хочу побути собою. Йду до найближчою лавки.
На телефоні вже 4 пропущених від колег. Байдуже. Не хочу думати про те, що буду робити далі, і чи буду робити щось взагалі. Мені добре. В цьому моменті, в перехожих які поспішають, а я нарешті ні. В цьому теплому ранку і простору який мене оточує. Я нарешті щаслива. Я зупинилась.

4

Автор публікації

Офлайн 7 місяців

Діана Кур'янова

64

Вірнішого і сердечнішого побратима, ніж папір, я не знаю.
© Василь Симоненко

Коментарі: 0Публікації: 10Реєстрація: 26-11-2018

Автор місяця (Січень 2019)

Досягнення отримано 07.02.2019
За публікацію “Так ніхто не кохав”

8 вподобань користувачів у січні

Бронзове перо

Досягнення отримано 11.01.2019
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Досягнення отримано 09.12.2018
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: