Зацвітає потроху магнолія,
Невагомі так ваблять квітки.
Знов милуюсь і враз божеволію,
І в душі наче все навпаки:
Сумувала, а ось вже радію я,
Спокій знищив тривожні думки.
Розпач зник – і я знову з надією
Відчуваю життєві струмки.
Доторкнуся лиш втомленим поглядом
До квіток ледь рожевих і знов
Я відчую не біль через спогади,
А весняне тепло і любов…
Розквітає потроху магнолія…
Так легка і прекрасна вона!
Разом з нею позбудуся болю я…
Як позбулася снігу весна.
