Вони, всміхаючись, вітали на борту
І вже за мить якусь піднялися у небо,
А їхні ангели… роняючи сльозу,
Їм шепотіли: “Тихо молюся за тебе…”
Вони ж всміхалися, бо дома їх всіх ждуть
Маленькі діточки, кохані, мама й тато…
Злетіли в небо… в свій останній путь…
У день святий… Різдвяні в день цей свята.
Та не судилося… зайти у рідний дім,
Обняти маму, діток пригорнути…
Щось відчували, здалось мабуть їм…
Вони так мріяли до них усіх вернутись!
Останній злет… Останній їх політ…
Вони ж закохані були у синє небо…
Поміж хмарин… залишаться навік,
А по землі полинув смутку щебет.
З самого ранечку новина рознеслась,
Завило серденько від болю у їх мами,
І затрусилася в коханих їх рука…
Не вірили… що бачились востаннє…
Гірка сльоза, нестримний сильний біль,
І запитання… Лиш одне питання:
-Чому так сталося, невже всього лиш ціль,
Невже чиєсь, у гніві сповнене бажання?
У небо ангели летять в останню путь,
На згадку посмішку залишивши на фото…
Там на литовище… троянди їм несуть…
Заполонила душу всім скорбота.
Вони, всміхаючись, вітали на борту…
Всіх пасажирів… Їхнє тепер небо…
З усіх кінців лише розноситься “Чому?
Чому до вічності летіти їм всім треба?”
Сумна новина… болісно лягла
І оповила серце колючками…
Навіки вашими лишились небеса,
А ми молитимось… молитимось за вами!
Автор публікації
Титул: Автор місяця (Листопад 2019)
9 вподобань користувачів у листопаді
Титул: Небайдужий читач
