Холодний вітер зриває пожовкле листя
І крутить ним в просторі, мов сніжком.
Схилилися під дощем, змерзли айстри.
Лише хризантеми не здаються в полон.

Гордо підняли свої голівки,
І дощ холодний , і вітер їм ні по чім
Бо вони – осені рідні діти
І від туманів, від мряки тепліше їм.

У сірому небі журавлі курличуть
Зупинись на мить, проведи поглядом їх
Чи ж не думи твої сумні вони кличуть?
Щоб забрати з собою, у теплі краї.