Отримав лист…
Як я його чекав!
Не знаю скільки, роки, чи лиш місяць.
Тремтячими руками розгортав…
Затамував надію, стримав ніжність.
Що може бути, а можливо й ні, можливо буде, але лиш ймовірно.
Вже маю досвід, не звикать мені.
З людьми себе ділити, по краплині, всім безмірно.
Нарешті… розгорнув… по тілу струм…
Думки затьмарили свідомість, їм вже тісно!
Як міг я уявити, взять на ум,
Що знов пронижуть серце палкі іскри?!
Вони пройшли наскрізь туди, в минуле,
Розкраяли часи на місяць, рік,
За тим на п’ять і на п’ятнадцять відтягнули.
Стій… далі згадувати я себе зарік.
Мені б ділянку серця десь полишить
Без шрамів, чисту і рожеву плоть.
Для тих, хто теплим словом ніжно тішить,
Чеканням і коханням ладен все збороть.
Тим, хто у тиші …і до болю…
Часом перевірений,
Випробуванням вірності й хиткої долі,
Безкраїм простором і нестандартним мисленням.
Тим, хто не виставить в поріг
В мороз і віхолу,
Хто зрадою не пошматує нанівець зі злою втіхою.
І ось він, лист, сповна у ньому ніжності…
Світлина з тих часів, їх повернути так хотілося…
Він від душі, від серця і здалось – той самий смак…
Та марю я, нема там майбуття,
Нема надіі…
Серцю
Хибний знак…
Автор Євген Титаренко ( з циклу “Шрамы на сердце”)
Переклад з російської, лютий 2020
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
