Зупинись, час вже осінь вдихнути,
В її затишок тепло вгорнутись,
Їй у сповіді скупо сплакнути,
Тихих струн, що мовчали, торкнутись.
Схаменись, щось від неї ти хочеш!
Ніжних спогадів про минуле?
Ніби шелестом жовтого листя шепочеш:
Швидко літо чомусь промайнуло…
Озирнись, то вже осінь на тебе чекає.
Прілі цеглові фарби готує.
І мольберти триногі свої розставляє,
На плакучі дощів пейзажі чатує.
Зупини ти для осені спогад-хвилинку,
Зафіксуй його у розмитім стоп-кадрі.
Розклади у шухлядці подій намистинки,
Віднайди ту важливу, одну з міріадів…
2 коментарі “Осінні спогади”
Це справді філософські роздуми про осінь як символ життя людини та її духовного світу. Мене особисто вразило.
Дякую за відгук, @Кучеренко Валерій!