Не йди до лісу. Там мене немає.
Там тільки озерце, мале як скло,
Де в очереті качечка дрімає,
Якій не відлетілось у тепло.
Там джерельце поволі миє кладку.
Там інший час, для пожовтілих трав.
І ще туман, прозорий, наче згадка
Про те, як ліс отой мене чекав.
4 коментарі “Не йди до лісу. Там мене немає…”
Гарно, як завжди. Тільки цього разу не розумію, від кого ведеться оповідь і до кого звертається ліричний герой. Назва цікава, але твір заплутаний:-)
А той осінній ліс все одно манить.
Така гарна і затишна поезія..
Чудово!!!