Для голосування необхідно авторизуватись

Час сплати боргів

 

– Я не знаю, як все це сталось, – виправдовувався Микола, перегородивши прохід Марині, яка склала свої речі і зібралась назавжди зникнути із його життя. – То було всього один раз і я був дуже п’яний. Я сам геть нічого не пам’ятаю.
– Пам’ятаєш чи ні, а дитина не винувата, що батьки зачали її, не спитавши на це дозволу у неї, – відповіла дівчина, ледь стримуючи сльози.
– Та я кохаю тебе…
– Тому краще буде розійтись зараз, бо потім буде боляче…
Марина обминула Миколу і пішла геть: від тих мрій, в яких вони завжди були разом; від тих надій, які складали разом; від того щастя, яке було зовсім недовго…

***

Марина із задоволенням спостерігала за тим, як Оксана ретельно збиралась на побачення з хлопцем, з яким познайомилась лише вчора, прогулюючись парком санаторію, до якого вони приїхали відпочити, вдало склавши іспити до омріяного вузу.
– То ти мене з ним познайомиш? – запитала у доньки, ховаючи посмішку.
– Не зараз, – посміхнулася у відповідь і дівчина. – Ось закохаю його у себе до нестями, оскільки може статись, що Олег подивиться на тебе і одразу зрозуміє, що ти його мрія.
Марина голосно розреготалась, оскільки це її дуже розсмішило.
– Чому ти смієшся, – вже доволі серйозніше промовила донька, присівши поряд. – Ти у мене найгарніша і найкраща мама у світі…

***
Олег Марині сподобався одразу, оскільки був таким галантним, привітним, ввічливим, зовсім не рівня своїм одноліткам, яких комп’ютерний світ поглинув майже цілком і повністю. А ще він був доволі освіченим, спокійно спілкувався на будь-яку тему, і саме найголовніше, що сподобалось Марині і на що вона звернула увагу, не намагався підлабузнитись, аби справити на неї враження. Також було дуже помітно, що йому подобається і Оксана, хоча вони знайомі всього лише неділю. Тому, не дивлячись на те, що обоє були ще в досить юному віці, складалось враження про міцне підґрунтя таких стосунків.
– А давайте я познайомлю вас із своїми батьками, – одного разу запропонував Марині Олег і швидко додав, аби вона не передумала. – Будемо дружити сім’ями.
Ця ідея, чомусь, не сподобалась жінці одразу, але її так схвально підхопила донька, що їй нічого не залишилось, як погодитись…

***
Марина неохоче збиралась на зустріч, мов відчувала, що щось повинно статись.
– Мамусю, – щебетала біля неї донька, заради якої жінка і погодилась на зустріч із батьками Олега, з яким вже познайомилась Оксана, – я боюсь за батька Олега, оскільки ти вразиш його одразу ж. На місці Олегової мами я була б на сторожі.
Марина лише сумно посміхнулась, оскільки того, кого вона хотіла вразити, більше ніколи не побачить…
– А ось і ми, – прощебетала Оксана, переступивши поріг першою і радісно посміхнулась батьку Олега, який вийшов назустріч гостям, навіть не помітивши хвилинного оціпеніння обох дорослих, оскільки вже пригорталась до грудей коханого.
– Марина Олександрівна. Мама Оксани, – першою оговталась жінка, протягнувши руку для знайомства, хоча з цим чоловіком вона була знайома вже досить достатньо років, та це перше, на що вона була спроможна в цю хвилину.
– Микола Миколайович. Батько Олега, – схвильованим голосом відповів чоловік і тремтячою рукою затис руку жінки, яку кохав впродовж всіх цих років розлуки.
– А це є моя мама, – відрекомендував вже сам Олег жінку, яка завмерла на порозі сусідньої кімнати. – Олена Василівна.
– Дуже приємно, – відповіла Марина, зустрівшись поглядом із своєю найкращою подругою студентських років, з якою колись ділила всі свої таємниці і любовні переживання. В душі вона не могла сказати, наскільки приємно було їй зустрітися з тією жінкою, яка 18 років назад стала на заваді її коханню, адже не було й дня, коли б Марина не згадувала той випадок в молодості, бо про все це не дадуть забути їй очі доньки, які так нагадували очі єдиної в світі людини, що спромоглась назавжди поселитися в її серці.
Знання цього несподівано вивело її зі стану оціпеніння і тверезо оцінити ситуацію. Поглянувши на усміхнених Олега та Оксану, серце стрепенулось від болючого уколу. Усвідомлення страшної реальності вибило підґрунтя з-під ніг жінки і вона незчулась, як повільно почала осідати на підлогу, поки міцні руки Миколи Миколайовича не підхопили її.
Прийшовши до тями, Марина натягнуто посміхнулась, аби заспокоїти перелякану Оксану, що стривожено дивилась на неї.
– Мабуть, я невдало вибрала час для знайомства, – промовила жінка, підводячись на ноги. – Доведеться нашу гостину відкласти на інший день, оскільки я й справді почуваюсь не дуже. Вибачте, що потурбувала. Оксано, допоможи мені.
– Давайте ви ще трішки полежите, і вам стане краще, – благально промовив Олег, сподіваючись, що гостя передумає.
– Іншим разом, – твердо відповіла Марина, направляючись до виходу, де змушена була озирнутись, хоча б заради ввічливості. – Ще раз прошу вибачення. – мить подумавши, як би попрощатись, оскільки іншої зустрічі точно не буде, вона промовила. – На все добре.

***

– Чому ми повинні переривати наш відпочинок? – ніяк не могла зрозуміти Оксана поведінки матері, яка одразу ж почала збирати речі, уникаючи зустрічних запитань. – У нас є ще ціла неділя і я збираюсь її використати з користю для себе.
– У мене справи вдома, – не збиралась вдаватись до подробиць Марина.
– Які можуть бути справи?! Ти у відпустці! До того ж, коли вони могли у тебе виникнути? Ще сьогодні нічого такого не було, а зараз раптом з’явилось.
– Ми їдемо і це не обговорюється.
– Ти можеш їхати, а я залишусь тут. Ми з Олегом планували…
– Олег нехай собі планує, а ти їдеш, – обірвала мати доньку.
– А-а-а, тобі не сподобався Олег? – рубонула Оксана, мов різонула матір по серцю. – Тоді чому зараз?! Чому не тоді, коли я вас вперше познайомила?! Чому?
– Повір, так буде краще.
– Чому?
– Я тобі не можу цього сказати? – Марина присіла на диван і закрила обличчя руками. – Не можу… не можу… не можу…
– І не треба! – закричала Оксана, грюкнувши дверима у своїй кімнаті і в же звідти донеслось. – Ти нас не розлучиш, бо я його кохаю, а він кохає мене.
Жінка схилила голову на коліна, не розуміючи того, як вести себе далі. Це була мить, коли хотілось повернути все назад і ніколи не обрати цей санаторій, який став початком розладу в їхній до цього щасливій родині. Але так буде краще, адже вона не могла допустити близьких стосунків між рідними братом і сестрою, як і не могла розповісти всю правду, оскільки Оксана шанує пам’ять того батька, який замінив його, забравши цю таємницю, через нещасний випадок, у могилу.
Марина звелась на ноги і потягнулась до телефону. За мить надія на швидке повернення розтанула, оскільки у такий гарячий сезон квитків на завтрашній рейс не було на жоден потяг.

***
У Олеговій родині після того, як пішли гості залягла тиша. Микола Миколайович зачинився у лоджії, думками поринувши у ті роки, коли зустрічі з коханою людиною додавали йому сенсу життя. Олена Василівна не стала йому набридати, оскільки і їй було над чим задуматись, бо вона зрозуміла, що стало причиною того легкого запаморочення Марини. Думки перенесли її в студентські роки, коли вона до нестями була закохана у хлопця своєї найкращої подруги і не могла їй про це сказати.
Як їй хотілося хоча б раз опинитись на її місці, відчути солодкий поцілунок Миколиних вуст. І ця мить настала якось випадково – Марина на вихідні поїхала додому, а Микола про це забув і прийшов на побачення. Слово-за-слово і молоді люди розговорились, тоді Олена згадала про наливку бабусі. Захмелілий хлопець приліг на ліжку Марини і заснув, а коли прокинувся, то побачив поряд себе оголену Олену. Він нічого не міг згадати, але той факт, що його одягу теж на ньому не було, говорив сам за себе.
Тоді Микола дуже довго вибачався і благав нічого не розповідати Марині, адже кохав її понад усе на світі, та невдовзі стало відомо те, що Олена чекає на дитину. Ця звістка з’явилась на світ одразу після того, як Олена здогадалась про вагітність своєї суперниці, про що ще не здогадувалась та сама. Це була остання рятувальна соломинка, якою можна було втримати біля себе Миколу. Брехня зіграла свою роль, тим більше що державні іспити були позаду і шляхи подруг так чи інакше, а мали розійтись у різні боки.
А потім одна брехня потягла за собою іншу, а далі пішла ціла череда. І ось, здавалось, все – життя пішло на лад: в сім’ї запанував спокій; Микола став терпиміший до неї, мабуть, забуваючи про Марину; син виріс на радість та на втіху. Та доля знову звела їх разом. Та ще як звела! Що це?
Олена могла ще далі линути своїми думками, шукаючи винуватих у виникнувшій проблемі, та до кімнати зайшов схвильований Олег. Він присів навпроти матері і спрямував свій погляд у стелю. Це значило, що у нього виникнули проблеми.
– Що сталось? – захвилювалась і собі Олена.
– Оксана сказала, що вони їдуть додому. Здається, я не сподобався Марині Олександрівні. Але чому? Все ж було так добре.
В цей час на порозі лоджії з’явився батько.
– Ти повинен боротись за своє кохання, сину, – немов би здалеку промовив він, поглянувши на Олега сумним поглядом. – Борись, та не роби дурниць, бо потім все життя будеш жалкувати.
Сказавши так, Микола Миколайович великими кроками пересік кімнату і вийшов із номеру. Олег замовк, мабуть, задумавшись над сказаним, а ось Олена добре зрозуміла суть слів чоловіка. Її серце стривожено закалатало, оскільки зрозуміло, що вже нічого не буде так, як раніше – він побачив її, а це означало не що інше, як повернення його почуттів.
– Ти її кохаєш, – чомусь запитала жінка у сина, бо зрозуміла, що тепер їй залишилось піклуватись лише про його життя. Олег стверджувально махнув головою. – Тоді у тебе все вийде. Можеш бути певний.
Олена тяжко піднялась і пішла до своєї спальні. Вона вже знала, що зробить завтра, навіть, якщо доведеться розповісти страшну таємницю, яку збиралась забрати із собою у могилу. Все це заради щастя сина…

***
Олег, мов той верхолаз подолавши відрізок між першим поверхом і другим, тихенько застрибнув до лоджії, яка вела до кімнати Оксани. Двері були відчинені, тож він так само непомітно зайшов до кімнати і одразу ж зустрівся поглядом із коханою, що зовсім не була здивована, немов би чекала на нього.
– Ми будемо разом, – тихо прошепотів хлопець, опинившись біля дівчини і затиснувши її у своїх обіймах.
А за кілька хвилин кімната залишилась порожньою, за винятком телевізору, який завбачливо увімкнула Оксана, аби мама не одразу здогадалась про зникнення доньки. Молоді люди вирішили боротись за своє кохання, бо відчували, що їхні почуття не просто порожній звук.

***
Марина цієї ночі ніяк не могла заснути. Чомусь пригадались щасливі роки її студенства, коли життя здавалось таким чудовим та прекрасним, бо поряд була кохана людина, з якою не було страшно прожити до самої старості.
«Він майже не змінився, – промайнула думка. – Такий же вродливий і молодий, мов цих років і не було. Хіба що злегка посивілі скроні, та це додало йому ще більшої чарівності».
Спогади про минуле забрали добрий кусень ночі, тож жінка звела очима лише під ранок. Прокинулась від стукоту у двері. Прислухалась. З Оксаниної кімнати доносились тихі звуки. Це спочатку насторожило, та прислухавшись поуважніше, Марина зрозуміла, що донька увімкнула телевізор. Полегшено зітхнувши, жінка зібралась знову прилягти на ліжко, та стукіт повторився, і Марина зрозуміла, що насправді її розбудило.
На порозі стояла Олена.
– Впустиш? – одразу запитала вона, якось ніяково затупцявшись на порозі.
– Заходь, – відповіла жінка, відсторонившись і пропустивши колишню подругу до кімнати.
Олена ступила кілька кроків і зупинилась, оскільки всі слова, які до цього вертілись на її язиці, розвіялись. А вона ж їх так довго складала у речення, блукаючи парком санаторію вже кілька годин.
– Проходь, сідай, – знову промовила Марина, зачинивши двері і присівши на диван, уважно оглядаючи несподівану гостю. – Що тебе привело до мене в таку рань? Якщо прийшла просити за свого чоловіка, то можеш бути спокійна – чужого мені не потрібно.
– Я прийшла просити за Олега, – розпочала Олена, присівши на стілець, який стояв навпроти дивану. – Він кохає твою Оксану і я не бачу причини, щоб вони не були разом.
– А хіба закохані завжди бувають разом? – проіронізувала Марина, піднявшись і підійшовши до вікна, направивши свій погляд кудись у навколишній простір. – Чи не забула того, що було колись?
– За це і плачу все життя, адже Микола ніколи не належав мені повністю…
– Мене не обходять ваші сімейні справи, – обірвала Олену Марина. – Нашим дітям не судилось бути разом…
– Мариш, – промовила, як колись гостя, – я повинна тобі дещо розповісти…
На цей раз Олену обірвав стукіт в двері. Спочатку тихий, а тоді більш настирливий, тож Марина швидко пішла відкривати. На порозі стояв схвильований Микола.
– Мариш, тут така справа, – почав він, підшуковуючи потрібні слова і осікся, побачивши Олену. Він не здивувався, навпаки, навіть полегшено зітхнув, хоча знову його обличчя виказало занепокоєння, тому він випалив одразу. – Дуже добре, що ви обидві тут. Наші діти розбились. Мені телефонували із лікарні…

***
Марина не пам’ятала, як проминули ці кілька страшних хвилин, які довелось пережити, добираючись до лікарні. Вона тільки молила Бога, щоб з її донькою все було гаразд і картала себе за те, що не догледіла. Жінка увірвалась до приймальної першою, мало не збивши з ніг лікаря.
– Трішки обережніше, – промовив той і звернувся до медсестри. – Батьків розбитих ще немає?
– Є!!! – закричала що є духу Марина, вхопившись за руки лікарю. – Я мама дівчини. Скажіть, що з нею?
– Життю дівчини вже нічого не загрожує, а от хлопець…
– Що з ним? – в один голос запитали батьки Олега.
– Він втратив чимало крові, тому йому потрібне пряме переливання. Дуже добре, що тут обоє батьків, оскільки у нього 4 група, а у нас, на жаль, такої немає. В кого із вас четверта група крові?
– Як четверта? – це було запитання від Миколи, оскільки це його трішки шокувало. Наскільки він пам’ятав із медичної картки у Олега була мамина друга група крові. Він запитально подивився на дружину, яка затремтіла всім тілом.
– Я тобі все поясню потім, – ледве видавила вона із себе і звернулась до не менш шокованої Марини. – Мариш, якщо зможеш, пробач мені, та врятуй мого сина, оскільки він не повинен відповідати за гріхи батьків.
– Батьки, – заявив про своє існування лікар, – у кого з вас 4 група крові? Чи ви не розумієте?
– У мене, – відповіла Марина і направилась за лікарем.

***
– Ось так все і відбулось, – закінчила свою розповідь Олена, поглянувши синові у вічі. – Ти, мабуть, мене засуджуєш?
– Ти боролась за своє кохання, – просто відповів Олег, пригорнувшись обличчям до маминої руки.
– Яке там кохання, – тяжко зітхнула жінка. – Кохання це там, де є двоє, ось, як ти з Оксаною, а у нас ніякого кохання не було.
– Що ж буде тепер?
– Настав час повертати борги. Я колись вкрала у Миколи і Марини щастя, тепер потрібно все поставити на свої місця.
– А ти?
– У мене є ти, а це найголовніше. До того ж там за дверима на тебе чекає Оксана.
– Ти не будеш проти? – аж засіяв Олег, з надією поглянувши на матір.
– Вона донька твого батька, а значить буде хорошою партією для тебе. Запросити її?
Олег стверджувально махнув головою, тому Олена направилась до виходу і широко розчинила двері, пропускаючи вперед візок, в якому ще пересувалась Оксана. Ззаду візка стояв Микола. Він якось ніяково поглянув на хлопця, мов відчував за собою якусь провину.
– Доброго дня, сину, – промовив чоловік, з надією поглядаючи на Олега.
– Доброго дня, тату, – відповів той, розтягнувшись у привітній посмішці.

1

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Людмила Масовець

93
Коментарі: 0Публікації: 36Реєстрація: 03-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 09.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 06.08.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій