Для голосування необхідно авторизуватись

Хтось там, все-таки, піклується…

 

Діна приїхала до столиці з надією, що вона прийме її у свої обійми, як не дитину, то хоча б як доброго товариша, адже всім відомо, що великі міста можуть стати і надійним пристанищем, і поглинути без жодного сліду на попереднє існування.
Дівчині, звичайно, було трішки легше, адже в столиці ось вже кілька років працювала її сестра, яка теж також відчайдушно зважилась на такий важливий крок. Сестрі було набагато важче влаштуватись самій у великому місті, та десь там на горі до неї були прихильні, оскільки дуже скоро вона знайшла роботу, розмір зарплати якої надавав їй можливість знімати цілу квартиру. Тепер ось і сестру до себе переманила – все ж двом буде легше вижити.
Отож, Діна, зібравши всі свої речі, дивилась за вікно на мерехтівші висотні будинки, подумки благаючи від Бога, щоб він зміг їй допомогти перебороти той страх, який був таким мало відчутним ще вчора, коли вона покидала рідні пенати, і таким відчутним зараз, коли провідник, пройшовшись вагоном, нагадав про кінцеву зупинку потяга.

***
Валентина боязко постукала до кабінету своєї начальниці, і почувши схвальну відповідь, зайшла.
– Маріє Володимирівно, – промовила вона трішки несміливо, – можна я відлучусь на годинку з роботи.
– Щось важливе? – поглянула поверх окулярів на свою підлеглу та, до кого звернулись.
– Так, сьогодні приїздить моя сестра і я хотіла б її зустріти.
– В гості, чи як? – запитала Марія Володимирівна, знаючи про той складний сімейний стан, який стався у Валентини.
– Та, мабуть, назавжди. Я відповідаю за сестру, адже пообіцяла це матері…, – дівчина не змогла закінчити фрази, оскільки колючий ком підкотився до її горла при згадці про мамину смерть. За мить вона оговталась і закінчила. – Я хвилююсь за неї. Вона там за кількасот кілометрів від мене. А так будемо разом. Спробую влаштувати її на роботу.
– Хто вона по професії?
– Документознавець. В цьому році захистилась і вже нічого її не тримає у тому місті.
– Це дуже добре. Маючи за плечима такі знання, вона швидко зможе знайти роботу.
– Сподіватимусь, що так і буде. То я можу відлучитись з роботи? Я тільки зустріну її і дам ключ від квартири, а в свій обідній час відпрацюю…
– Можеш не поспішати, – обірвала Валентину начальниця. – Зустрінь сестру, як належить, а тоді повернешся і разом подумаємо, як вам допомогти.
– Дякую вам, Маріє Володимирівно, – радісно вигукнула дівчина, аж заіскрившись від щастя. В її голові промайнула думка: «Хтось там, все-таки, піклується…».

***
Потяг прибув вчасно, тож за хвилину, обійнявшись, сестри не стримували сльози радості від зустрічі. Ось так Діна потрапила до столиці, яка повинна була прийняти її, адже іншого пристанища у дівчини вже не було. Позаду залишилось її минуле, попереду на неї чекала невідомість. Якою вона буде? Як дасть Бог.
Хай там що, а зараз Діна притиснулась до своєї сестри, яка тепер буде для неї всім.
– Вітаю тебе в столиці, – промовила Валентина, поглянувши на сестру, трішки відсторонивши її від себе. – Сподіваюсь, ти з нею знайдеш спільну мову.
Дівчата засміялись. Обійнявшись ще раз, вони попрямували до підземного переходу.
За годину, Валентина полетіла назад на роботу, а Діна виглянула у вікно, спрямувавши свій уважний погляд на місто. Вона вже бувала тут не раз, приїжджавши до сестри на вихідні, тому зараз, з вікна, знала про кожен завулок у цьому районі, подумки вітаючись з усім, на що падав погляд. І коли цього стало замало, дівчина вирішила розширити свої масштаби, аби привітатись із знайомими місцями ближче, а заодно познайомитись із новими вулицями та проспектами.
Діна не вагаючись , підхопила сумочку і вистрибнула із задушливого під’їзду назустріч гамору міста. Вона йшла вперед, мов щось її підганяло. Розсіяним поглядом роздивлялась навкруги, не концентруючись ні на чому – просто мовчки йшла вперед.
Не знала Діна, що ось так несподівано опиниться на проїжджій частині, як і того, що отак швидко опиниться під колесами громіздкого авто. Навіть не могла зрозуміти, як все це сталось. Лише побачила схилившихся над нею чужих людей, їхні перелякані обличчя, і спробувала посміхнутись, аби дати зрозуміти, що з нею все гаразд, та різка біль в нозі заставила її скривитись.
– Це моя знайома, – донісся до неї чоловічий голос і вона побачила власника авто, який розпинався перед натовпом. – Ми домовились з нею про зустріч, от тільки я невдало пригальмував, або ж вона спробувала так невдало пожартувати.
– Вона прийшла до тями, – пролунав ще чийсь голос і знову всі схилились над дівчиною.
– Люба, скажи, що ми з тобою знайомі і не потрібно ніякої міліції, – промовив все той же молодий чоловік, допомагаючи їй піднятись.
– Так…ми знайомі, – ледве видавила із себе Діна, намагаючись не кривитись від болю.
– Ідемо до авто, – поспішив водій швидше зникнути із місця ДТП, – я тебе відвезу до лікарні.
Молодий чоловік обережно посадив дівчину до салону і під сердиті вигуки натовпу, який вже зібрався навколо, викермував на проїжджу частину. Якусь хвилину обоє їхали мовчки. Попереду завиднівся парк, тож водій припаркувався поряд, повернувшись до притихлої постраждалої.
– Хто така?
– Я? – схвильовано видавила із себе дівчина і швидко додала. – Діна.
– Чому саме моє авто вибрала для того, аби покінчити із своїм життям? – допит продовжився.
– Я не самогубця, – запротестувала дівчина, спробувавши сісти рівно, аби давати гідну відсіч, та одразу ж скривилась від різкого болю, який не забарився нагадати про себе, тому додала вже крізь сльози, заглядаючи на кров’яну рану на коліні. – Я не знаю, як все це сталось.
– Вам потрібно до лікарні, – промовив молодий чоловік, помітивши кров. – Хтось там вас любить, оскільки я ледь встиг вчасно загальмувати.
– Я не хочу до лікарні, – вигукнула Діна, адже згадка про це просто жахала її, бо там померла її мама. – Я сама. Може у вас бинт?
Чоловік не перечив. Він відкрив аптечку і почав викладати все, що потрібне при першій медичній допомозі. Коли ж дівчина потягнулась до бинту, він заперечив.
– Я все зроблю сам. Тільки сядь зручніше, аби не заважати мені.
Діна швидко підкорилась, адже у неї не було вибору, бо додому вона не могла потрапити у такому стані, а тим більше потрапити до лікарні, хай навіть і на кілька хвилин для огляду. Дівчині здавалось, що цей чужий чоловік набагато краще справиться з такою незначною раною, аніж лікарі.
Їй було боляче, не дивлячись на те, що подряпина на коліні була неглибокою, та вона міцно стиснула зуби, коли біль була просто нестерпною, лиш непрохані сльози, такі собі дві величезні горошини, проступили крізь вії і поволі скочувались по щоці.
– Ось і все, – промовив незнайомець, піднявши голову і зустрівшись із цим поглядом, який на мить заставив його затримати подих, настільки він був чаруючим. В ту хвилину молодий чоловік навіть і не міг відповісти на питання – чим цей погляд так його зворушив? Та його зачепило дуже сильно. Такого раніше не було, тож він аж осмикнув себе, намагаючись звільнитись з-під чар. – Здається, мені вдалось зупинити кров.
– Дякую, – лише спромоглася видавити із себе Діна, якось криво посміхнувшись.
– То я вас відвезу додому? – несподівана пропозиція від незнайомця застала дівчину зненацька.
– Ні, – одразу ж відповіла вона, оскільки така пропозиція насторожувала. Аби завершити розмову, дівчина почала швидко збиратись. – Я сама.
– Таким гарним дівчатам не гоже гуляти містом на одинці, – почав наполягати молодий чоловік, адже йому чомусь не хотілось відпускати цю дівчину від себе.
– Вибачте, але мені час, – Діна захвилювалась, оскільки вона раніше не їздила в таких величезних автомобілях, тому гадки не мала, як відчиняються дверцята. – Я вам вдячна за першу допомогу, та мені вже час. Допоможіть.
Незнайомець нахилився до неї, нібито з наміром допомогти, та зупинився у такій небезпечній близькості від обличчя дівчини, сподіваючись своєю вродою заставити її передумати. Так було дуже часто, та цього разу не спрацювало, оскільки гучний ляпас залунав у салоні автомобілю і від страху за тим, що може відбутись, Діна змогла звільнитись з тенет цієї металевої фортеці.
– Ненормальний, – лише спромоглась вигукнути вона, гучно закривши за собою дверцята і швидко зникла у парку.
Молодий чоловік мовчки провів рукою до щоці, яка палала від недавнього ляпасу і посміхнувся своєму відображенню у дзеркалі.
– Ну що, Горін, з’їв? – промовив він сам собі і ще раз подивився в той бік, де зникла втікачка. – Сьогодні не твій день. Що ж, там хтось закрив на тебе очі. – Тяжко зітхнувши, він раптом відчув в собі не жаль від втрати, а велику впевненість у тому, що вони ще зустрінуться. Це додало йому настрою, і він повернув ключ запалення.

***
Вдома на Діну чекала приємна новина, не дивлячись на те, що вона з’явилась в такому вигляді.
– Оце так зустріла тебе столиця, – спочатку почала кепкувати Валентина, та коли побачила, що сестрі не до жартів, змусила все розповісти. Вислухавши не перебиваючи, дівчина була задоволена тим, як все скінчилось. – То я за тебе спокійна, оскільки ти витримала перше випробування.
– Мене роздратувало те, що він розглядав мене так, мов я якийсь товар.
– Гаразд, не будемо про неприємне – краще про щось радісне. – Валентина заінтригувала сестру, тому та одразу ж приготувалась слухати без зайвих розпитувань. – Я тобі розказувала, що моя начальниця пообіцяла мені допомогти тобі з роботою – вона не обманювала. Взавтра ти йдеш на співбесіду.
– Та ти що! – задоволено вигукнула Діна. – Та це ж чудово. Хтось там, все-таки, піклується.
Валентина швиденько розповіла сестрі, що Марія Володимирівна випадково стала свідком того, як головний директор звільнив свою секретарку через її незграбність і наказав знайти йому підходящу кандидатуру, тож вона одразу ж запропонувала на цю посаду Діну, розхваливши її у всьому світлі, хоча ще жодного разу не бачила.
– Ти не сердишся на мене, що я отак одразу хочу відправити тебе на роботу? – запитала Валентина, затиснувши руку сестри.
– Що ти, – весело відповіла та, посміхнувшись. – Я навіть рада, що все сталось так швидко.
– Ну, святкувати перемогу ще ранувато, оскільки наш директор дуже прискіплива людина, та за тебе поручилась Марія Володимирівна, а він їй довіряє, тож ти не підведи.
Цієї ночі Діна лягала спати із твердою впевненістю в те, що взавтра буде її день. А наснився їй той самий незнайомець, якому вона заліпила гучного ляпаса.

***
Дмитро Іванович сидів у своєму кабінеті і весело спілкувався із своїм другом Сергієм.
– Ти знаєш, я ніколи не бачив таких очей. Сама з вигляду собі така не примітна сіра мишка, а якими величезними чарами володіють її очі.
– Друже, ти мене лякаєш, – відповів Сергій. – Я таким тебе бачу вперше. Невже закохався?
– Сам не розумію, що зі мною відбувається, але я знаю точно – хочу з нею зустрітися ще раз. – Саме в цей час хтось перервав їх розмову, тож Дмитро неохоче потягнувся до телефону. – Алло. Маріє Володимирівно, вітаю… Та ні, я не забув… Гаразд, можете приходити, я подивлюсь, що за золото дівчину ви мені намагаєтесь нав’язати… Жартую. Я на вас чекаю.
– Кого чекаєш?
– Вчора звільнив свою секретарку, оскільки вона починала мене вже дратувати.
– Пригадую, вона тобі подобалась.
– Я не думав, що її в моєму житті так буде багато. А вже особливо, коли я того не хочу. Тим більше, що користі з неї було малувато, як і мізків також.
– Сподіваєшся знайти повну протилежність.
– Сподіваюсь, – Дмитро набрав повні груди повітря і поволі випустив. – Зараз подивимось, кого мені привела Придувалова, а потім подумаємо, як мені відшукати мою вчорашню втікачку.
– Ти, все-таки, запав на неї.
– Мислиш правильно, але це вже не твоя справа, – відповів Горін, а це був він, і повернув голову в бік вхідних дверей, оскільки звідти почувся стукіт. – Заходьте.
Молодий чоловік навіть і уявити собі не міг, кого він побачить за мить на порозі свого кабінету. Його серце застукало, мабуть, так само шалено, як в цей час стукало у самої дівчини, щойно вона зустрілась з його очима. Найперше, що їй хотілося, то це одразу ж втекти з цього кабінету, настільки їй було соромно за вчорашню пригоду, якщо згадати ще й про ляпас, але ноги, мов прикипіли до одного місця, тому зрушити з місця нещасна дівчина не змогла.
Мало що зі сказаного Марією Володимирівною розумів і сам Дмитро, оскільки вся його увага була прикута до вчорашньої втікачки, яка так само несподівано з’явилась на горизонті, як і зникла. Він намагався реагувати на якісь репліки Придувалової, схвально махаючи головою, і прийшов до тями лише коли вона пішла, залишивши дівчину у компанії двох чоловіків.
– Я зрозумію, якщо зараз ви просто мене попросите піти геть, – першою промовила Діна, пригадуючи настанови Валентини мати завжди тверезу голову.
– Чому ж? – посміхнувся Горін.
– Вчорашня несподівана зустріч додала вам багато клопоту, і, повірте, якби я знала, куди мене ведуть, то одразу ж відмовилася б…
Дмитро відчув у собі щось нове – він зрозумів, що може годинами слухати цей мелодійний тембр голосу, тож зручніше вмостився навпроти дівчини, зібравшись слухати її вічно. Сергій, зрозумівши, хто зараз ось так несподівано з’явився у цьому кабінеті, непомітно вислизнув, залишивши обох наодинці.
– Чому ви смієтесь? – запитала Діна, нарешті освоївшись.
– Я вас беру.
– Але ж…
– Ви мені підходите, – обійшовши навколо столу, Дмитро підійшов до дівчини і взяв її руку. – Вітаю вас у нашій компанії.
Діна від несподіванки замовкла. Її рука ледь затремтіла в його теплій долоні, та цього разу вона не збиралась втікати, оскільки цієї ночі він наснився їй, назвавшись янлом-охоронцем.
Хтось там, все-таки, піклується…

1

Автор публікації

Офлайн 4 тижні

Людмила Масовець

93
Коментарі: 0Публікації: 36Реєстрація: 03-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 09.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 06.08.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій