Віщували нічого дивного,
Хмари неба лазурного сну,
І в промітті лілово-застиглому
Розворушили першу сльозу.
І померкла розписана тишею,
Грань розмитого обрію дня,
Розколовшись трухлявою вишнею,
Ставши символом передчуття…
Закрутившись у шквал тьмяним вихором,
Чорне сонце розірваних хмар,
Прогриміло картиною вироку:
Чисте небо – прелюдія чвар!
Буря!
2 коментарі “ПЕРЕДЧУТТЯ”
Чудово!
Зворушливо, красиво!