ЛИСТ
Якби я могла…
Написати тобі листа –
Одного єдиного,
Невловного і нестриманого…
Скільки б я тобі всього розповіла!
Спочатку, про те,
Що ось за вікном стоїть знов весна.
Помірна і квола, лінива й слабка,
Але все ж до життя поверта.
Відтоді це сьома весна…
А потім, через фрази стандарті,
Фантазувала, як воно там на Монмартрі?
Чи доведеться, чи зможу
Туди подорожувати…
І ось – листки вже пом’яті.
Ні! Про це не писала б!
А ось про світло,
Що ним все залите,
Немов зсередини насичене
Сканером просвічене…
Про це – залюбки й неспроста.
І писала б ще так багато-багато!
Про нашого й не нашого брата,
Про цю трикляту політику,
Про те, що й досі! Уявляєш!
Ще й досі не можу сприймати я критику.
Про тунелі, творчість і здогадки,
Письменників і однолітків,
Далеких і близьких родичів,
Про бажання і невдоволення.
А про мрії! Про плани! Про спогади!
Чи пам’ятаєш? Ну звісно! Було все так…
Про наші дотичні погляди
Про той під лівою ногою п’ятак.
А як тобі це? Чи подобається?
Чи читав? Чи бачив? Що коїться?!
А як ти гадаєш? Чи схвалюєш?
Чиї серця зараз запалюєш?
І звісно, доречно чи несподівано,
Писала й писала нестримано.
Когось із кимось порівнювала,
А щось би, звісно, викреслила.
І потім, вже майже під зав’язок,
Враховуючи вагу цих аркушів,
І скільки пересил буде коштувати…
Я б тобі на полях позначила,
Таким невпевненим почерком,
Що дуже за тобою вже скучила,
Яке для мене мав значення…
Ти знаєш, що під тим прочерком:
Завжди твоя. Люблю. До побачення.