ЛИСТ

 

Якби я могла…

Написати тобі листа –

Одного єдиного,

Невловного і нестриманого…

Скільки б я тобі всього розповіла!

 

Спочатку, про те,

Що ось за вікном стоїть знов весна.

Помірна і квола, лінива й слабка,

Але все ж до життя поверта.

Відтоді це сьома весна…

 

А потім, через фрази стандарті,

Фантазувала, як воно там на Монмартрі?

Чи доведеться, чи зможу

Туди подорожувати…

І ось – листки вже пом’яті.

 

Ні! Про це не писала б!

А ось про світло,

Що ним все залите,

Немов зсередини насичене

Сканером просвічене…

Про це – залюбки й неспроста.

 

І писала б ще так багато-багато!

Про нашого й не нашого брата,

Про цю трикляту політику,

Про те, що й досі! Уявляєш!

Ще й досі не можу сприймати я критику.

Про тунелі, творчість і здогадки,

Письменників і однолітків,

Далеких і близьких родичів,

Про бажання і невдоволення.

А про мрії! Про плани! Про спогади!

Чи пам’ятаєш? Ну звісно! Було все так…

Про наші дотичні погляди

Про той під лівою ногою п’ятак.

А як тобі це? Чи подобається?

Чи читав? Чи бачив? Що коїться?!

А як ти гадаєш? Чи схвалюєш?

Чиї серця зараз запалюєш?

І звісно, доречно чи несподівано,

Писала й писала нестримано.

Когось із кимось порівнювала,

А щось би, звісно, викреслила.

 

І потім, вже майже під зав’язок,

Враховуючи вагу цих аркушів,

І скільки пересил буде коштувати…

Я б тобі на полях позначила,

Таким невпевненим почерком,

Що дуже за тобою вже скучила,

Яке для мене мав значення…

Ти знаєш, що під тим прочерком:

Завжди твоя. Люблю. До побачення.