ГРА
Сховаю обличчя в долонях –
Мені боляче, чи не як вперше,
Пульсує лиш голос у скронях:
«Нікого немає довершеного!
І ти – не винятковість!»
Як дивно і влучно, як можуть,
Змовитись ці букви з зірками,
Тандемом у яблучко влучить,
Розтектись враз по венах ріками:
«Контрольована глупість!»
Ти знаєш… У сні – я танцюю,
Мої рухи грайливі та легкі,
Мої плечі розправлені,
Думки вільні…
Схожі на повітряні кулі.
Лице моє сповнене радощів,
Що притаманні дитині,
Я і є дитина.
Малеча з дорослим обличчям.
Мої мрії…
Височіють під куполом неба.
Вони справжні й справедливі,
Мають свою долю й характер,
У кожної є своє ім’я,
Яке я повинна назвати…
Всьому своє місце і час.
Мої очі закриті,
Я вмію бачити серцем,
Я прагну бачити душею,
Я хочу вчути лише невловне…
Тендітне й таке швидкоплинне…
Осяйне і важливе, мов небокрай!
Все, що вміщує безмежжя…
Одну єдину безглуздість:
«Це все гра… ГРАЙ!»