Що за вершник на чорнім коні,
Під’їжджає під вікна мої,
Поганяє зорею в руках,
Заколисує щастя у снах.
Вечір…тихий, спокійний, як сон,
Підібрався уже до ікон,
Запалала яскрава свіча,
А на небі – найперша зоря.
Затихає довкола усе,
В серце спокій нам вечір несе,
Застилає довкола туман,
Що п’янить, наче влітку дурман.
Небо темне, аж ніч настає,
І у морок воно упаде,
Лише зорі і місяць ясні,
Колисатимуть ночі пісні.
Але вечір – то інша пора,
Тут збирається ціла сім’я,
За вечерею сядуть за стіл,
Тут забудуть про горе і гнів.
Надворі ще малий вітерець,
Він втомився від ранішніх справ,
І поскрипує десь морозець,
Надивившись дитячих забав.
Тихо вечір усе застилає,
Вершник коня свого припинає,
Жовтий місяць у руки бере,
Йому гриву чесати буде.
Набирає уповні долонь
Сяйва зоряного, як вогонь,
Посипає довкола ним все,
І у ніч свою казку несе.
І знімає вже свій капелюх
Вечір –вершник, підказує слух,
Як вдалі, запаливши свічу,
Під’їжджає володарка сну.
Думок на тему “Зимовий вечір”
гарно