Як дізнатися, що це не гра, що сьогодні мене відчуєш?

Чи потрібна тобі любов серед барів, кафе і чар?

Що в диму і крізь сміх дівиць, що на ранок стають чужі…

Як сказати, що ніжність – дар, що так мало на світі пар,

Що як сонце зігріють в мить. А давно люди вже моржі…

Я не буду така, як всі. В тому, кажуть, своя краса.

Я дам бідному хліб і чай, а нещасному дам пораду.

На очах моїх лиш роса, не дивись знову так скоса,

Я пробачу усе на світі, не пробачу я тільки зраду.

Чи потрібні мені вірші, коли мало хто їх чита,

Чи потрібна мені любов, що ніхто її не помічає?

І душа в мене не свята! Я вже зовсім тепер не та.

Хто керує моїм життям, гарний настрій, напевно, має.

Не приходь, як без мене живеш. Зникни раптом безслідно, вмить.

Я навчусь говорити слова, що для тебе були німими…

Не хвилюйся, вже не болить. І час так швидко летить,

Колись ми були близькі, а стали тепер чужими.

Не засуджуйте ви мене, я такою завжди була.

Я нікому в спину ножа, хоч самій дуже часто болить…

Там, де серце – море тепла, там, де совість – море добра,

А душа моя, мов вулкан – то бурлить, то кричить, то мовчить…