Я вмію бути зблизька. І далеко.
Простою. І нестерпною на мить.
Немов весняний дощ, як літня спека…
І усміхатися коли душа болить.
Я вмію бути ніжною. І злою.
І мовчазною – коли так бракує слів…
Тендітною. Підступною осою.
І мрією, яку хтось не зловив.
Я навіть трошки вмію чарувати,
Здаватися дитячою. Хоч це не так.
Життя примушує актором бути, грати…
І кожен в своїй ролі вже мастак.
Та коли знову виростуть у небо крила
Я буду вітром. Сонечка теплом.
До божевілля дикою. І просто – мила.
П’янким нектаром. Прохолодним джерелом.
липень, 2016
2 коментарі “КРИЛА”
Поетично, щиро, дуже сповідально, є глибина психології та роздумів про Жіночу Душу, вражений
прекрасний твір. сильні почуття. дуже класні рядки.. читаєш і бачиш картину