Для голосування необхідно авторизуватись

СКЕЛЯ ОЛЕКСИ ДОВБУША

 

             1

Я бачив скелю Олекси Довбуша

В карпатському селі Більче Золоте,

Але там царювала Господня тиша:

Смерек, садів, блакитних небес…

 

                 2

Кажуть, що сам Олекса Довбуш

Щоночі піднімається на цю скелю,

Щоб подивитись на ворожу здобич

Панів, які грабували мою Україну…

 

                  3

Я знаю, що Довбуш кохав дружину,

Яка загинула разом з ним в бою,

Я знаю, що Олекса кохав Батьківщину

Навіки рідну землю – Україну мою…

 

                      4

Я бачив скелю Олекси Довбуша,

Ватажка опришків легендарного

І чомусь сумувала тоді моя душа

І я молився у просторі неба голубого…

 

                         5

Пригадалась золота осінь у тому селі

І скеля Довбуша була такою живою,

І мерехтіла у промені  срібної зорі ,

І мені здавалась Божою Сльозою…

 

                   ***

Київ. Воскресенка. – Село Більче Золоте. 1992 -2020 роки.

1-2 листопада 2020 року.

Посвята Моріко М.

Автор – Валерій Кучеренко.

 

ПІСЛЯМОВА АВТОРА:                                                                  

БІОГРАФІЯ ОЛЕКСИ ДОВБУША (1700-1745 роки).

Оле́кса До́вбуш (1700, Печеніжин — 24 серпня 1745, с. КосмачГалицька земляРуське воєводствоРіч Посполита) — український опришок, найвідоміший із опришківських ватажків у Карпатах. Мав брата Івана.

На підставі даних академіка Михайла Грушевського з’ясовано, що Олекса Довбуш народився у 1700 році у селищі Печеніжин.

В історичних джерелах та фольклорі прізвище Довбуш звучить по-різному. У 1840 році К. В. Вуйціцький писав, що “названий був Довбуш для того, що його батько мав бути у війську «добошем» (барабанщиком). Такої думки дотримувалися й інші дослідники, хоч їхні припущення не підкріплені фактами.

Архівні документи свідчать, що батько Олекси, Василь Добош, «сидів у 1739 році з жінкою й дорослими дітьми в Печеніжині комірником у тамтешнього ґазди Гаврила Твердюка і не мав зовсім нічого, лише трохи овець. Ті вівці пас на полонинах Олекса Жолоб зі своїми вівцями і чередою громади Марківки».

Згодом (1739 рік) пастух Олекса Жолоб на запитання суддів у Станіславові відповідав, що «старий Довбуш мешкає в мого господаря Твердюка в комірному». У судових актах записано, що 26 липня 1739 року перед Станіславівською судовою лавою «був ставлений і питаний господар іменем Гаврило Твердюк, у котрого в комірному мешкає Василь Добош».

Отже, Василь Добош належав до найбіднішої верстви сільського населення — комірників, які не мали навіть своєї хати. Олекса й Іван Довбуші пасли на полонинах батькових овець разом з вівцями селян Марківки, а вівці були «цілим маєтком їхнього батька, нічого іншого він не мав».

 

Зі судових матеріалів відомо, що Олекса мав брата Івана та дружину, яка була учасницею походів 17411745 років, правдоподібно, 1741 року перебувала в опришківському загоні, адже на суді шляхта запитувала в одного зі сподвижників Олекси, «де є жінка Довбуша».

«Зібрався собі Олекса, — мовиться в народному переказі, — і пішов розбивати тих панів, що хлопам кривду робили».

Перші згадки про виступи Довбуша знайдені в документах за 1738 рік. У тогорічних джерелах пишуть про нього як про опришка, що очолює загін. Припускають, що ватажок міг діяти й раніше, хоч це не зафіксовано в історичних матеріалах.

Упродовж 1738–1739 років Олекса Довбуш розгорнув діяльність навколо Печеніжинського ключа, а згодом і всього Покуття. Селяни інколи навіть шукали захисту в Довбуша, бо вже 1739 року на прохання одного селянина з Малих Лючок опришки боронили його перед братами.

Спочатку Олекса Довбуш діяв з братом Іваном. Вони ходили по всьому Покутті, не раз навідувалися в рідне село, а відходячи, залишали родичам грошову допомогу. Заходив інколи Олекса з братом і до печеніжинської корчми. Навесні 1739 року там сталася сутичка між Олексою й Іваном. На якому ґрунті вона виникла, невідомо, але в бійці один із опришків був убитий, а розгніваний Іван так ударив брата топірцем по нозі, що Олекса на все життя залишився викривленим.

Відтоді брати Довбуші назавжди розійшлися. Олекса залишився у Галицькій землі, а Іван подався на Бойківщину. Він діяв на БолехівщиніСамбірщиніПеремищині, навіть сягав Сяноцької землі.

Загони Довбуша діяли на Прикарпатті, робили походи в ПеремишльДрогобичТурку, на Закарпаття й Поділля.[5] Частина опришків переходила й на Запоріжжя.[6][5] Опришки О. Довбуша особливо активно діяли в Коломийському повіті влітку і восени 1738 року. Їхнім опорним центром стали околиці Яблунівського ключа. Його виступи набули масового характеру.

У 17401741 роках під натиском польських військ Довбуш змушений був залишити околиці Печеніжина і Яблунова, відступити на Верховину й втаборитися на Буковецькій полонині. Звідси знову почав нападати на шляхетські маєтки не лише на Коломийщині, а й на Буковині та Закарпатті.

Розправа Довбуша з економами, лихварями, орендарями у 1738–1745 роках викликала серед простого люду симпатію. Селяни вважали Довбуша «своїм спасителем». 24 серпня 1745 року Довбуш був по-зрадницькому вбитий.[5]

Село Космач стало рідним для Довбуша. Однак місцевих господарів підкупили пани. Серед них був і Стефан Дзвінчук.

Уночі Довбуш із двома побратимами прийшли до його хати. Але той закрився й не пускав. Довбуш підважив двері. А Стефан упритул у нього вистрілив. Він ватажка поранив, і опришки відійшли. Вдень, за допомогою собаки, знайшли Довбуша недалеко в лісі. Він був закиданий гіллям.

Жандарми принесли його до корчми, де єврей перев’язав рану, щоб допитати. Олекса не захотів висповідатися, кажучи, що причастився ще перед тим, як став опришком. Його питали про знамениті скарби. Однак він розповів, що лежать скарби у Чорногорі, на полонині. Але де саме ніхто не дізнається.

Тримався Довбуш до останнього і невдовзі помер. За свідченнями очевидців, він був пораненим в плече або руку. Судячи з усього, рана була несмертельна, він помер від втрати крові.[7]

Після загибелі ватажка між шляхтою виникла суперечка: кожен хотів похвалитися перед гетьманом Потоцьким і коронною князівною Яблоновською, що саме з його допомогою виявлено «вірність і хвалебний вчинок», убивши відомого опришка.

 

Джерело: Вікіпедія.

 

ІЛЮСТРАЦІЯ: Скелі Олекси Довбуша. Урочище Бубнище. Івано-Франківська область. Світлина Джерело: Вікіпедія.       

3

Автор публікації

Офлайн 8 години

Кучеренко Валерій

421

Поет, драматург, художник, журналіст, мистецтвознавець, письменник, автор книги поезій-апокрифів "ГОЛГОФА ",
(Київ-2013), публікацій, картин, книг (історія України, філософія, архітектура, образотворче мистецтво).

Коментарі: 221Публікації: 180Реєстрація: 31-08-2020

Яскравий коментатор

Достижение получено 30.09.2020

Титул: Яскравий коментатор

Присвоюється користувачу, який прокоментував 50 і більше публікацій

Золоте перо

Достижение получено 28.09.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 23.09.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій