І

Мені здавалось, що тебе не люблю,

Але у просторі зоряної ночі ,

Я бачу сонячну посмішку твою

І блакитні, мов небо, жіночі очі…

Мені здавалось, що все перегоріло

І залишилась від кохання срібна зола,

І я тебе пригадую в платті білому,

Коли співала садами весна…

Ми блукали у кам’яному місті

Прадавніх вулиць, храмів і соборів

І дивились зачаровано на весняні дощі

В галереї палацу давніх віків…

Тоді мені, кохана, здавалось,

Що кохання на світі є Вічним,

Але чому я сьогодні прокидаюсь

І на серці моєму пекельний відчай?

 

                            ІІ

 

У просторі золотої осені

Ми зустрічались випадково,

Коли сонця промені

Золотили щастям моє слово…

Гостинний двір. Поділ,

Неба блакить урочиста

І мені здавалось на Землі

Є лише Любов промениста…

Двоє зустрілись. Випадковість?…

Кожен шукає свою Долю

І я напишу колись повість,

Що ти нагадувала зорю…

Кожна людина є зоря,

Це Всесвіт навіки Божий,

Чи згадає про нас земля

Моєї рідної України? …

 

                   ІІІ

 

Я намагаюсь тебе забути

 І не думати про тебе,

Але бачу твої вуста

І очей блакитних небо…

Я намагаюсь тебе забути

І спалити давні світлини,

І спогадів вітер крижаний

Карбує слова провини…

Я винен у просторі шляхів,

Де ми прощались навіки

І я тебе, кохана, відпустив

Ніжним доторком руки…

Промайнули роки ріками

Буремних хвиль весни…

І я намагаюсь тебе забути,

Але ти бентежиш мої сни…

 

                  ***

1993 -2020 роки. 15 вересня 2020 року. Київ.

Посвята TR