І
Мені здавалось, що тебе не люблю,
Але у просторі зоряної ночі ,
Я бачу сонячну посмішку твою
І блакитні, мов небо, жіночі очі…
Мені здавалось, що все перегоріло
І залишилась від кохання срібна зола,
І я тебе пригадую в платті білому,
Коли співала садами весна…
Ми блукали у кам’яному місті
Прадавніх вулиць, храмів і соборів
І дивились зачаровано на весняні дощі
В галереї палацу давніх віків…
Тоді мені, кохана, здавалось,
Що кохання на світі є Вічним,
Але чому я сьогодні прокидаюсь
І на серці моєму пекельний відчай?
ІІ
У просторі золотої осені
Ми зустрічались випадково,
Коли сонця промені
Золотили щастям моє слово…
Гостинний двір. Поділ,
Неба блакить урочиста
І мені здавалось на Землі
Є лише Любов промениста…
Двоє зустрілись. Випадковість?…
Кожен шукає свою Долю
І я напишу колись повість,
Що ти нагадувала зорю…
Кожна людина є зоря,
Це Всесвіт навіки Божий,
Чи згадає про нас земля
Моєї рідної України? …
ІІІ
Я намагаюсь тебе забути
І не думати про тебе,
Але бачу твої вуста
І очей блакитних небо…
Я намагаюсь тебе забути
І спалити давні світлини,
І спогадів вітер крижаний
Карбує слова провини…
Я винен у просторі шляхів,
Де ми прощались навіки
І я тебе, кохана, відпустив
Ніжним доторком руки…
Промайнули роки ріками
Буремних хвиль весни…
І я намагаюсь тебе забути,
Але ти бентежиш мої сни…
***
1993 -2020 роки. 15 вересня 2020 року. Київ.
Посвята TR
3 коментарі “СОН. КОХАННЯ Є ВІЧНИМ. (ТРИПТИХ)”
У першій частині слушною буде “усмішка”, а не “посмішка”, як на мене.
Дуже сподобалось. Заплющити очі і пропускати через себе кожен рядок. Неймовірно
Чесно. Променисто. І трішечки щемно.
Красиво…