Для голосування необхідно авторизуватись

Час розмиє спогад

Матінко моя, як голубка біла.

Радість і любов в серці берегла

і турботи денні кожен день носила,

але тяжка доля на твій вік була.

 

Руки твої ніжні і ласкавий погляд

серце й душу завжди зігрівав мені.

Чи в весняні ночі, а чи в зимній холод,

чи в дощі осінні, чи в погожі дні.

 

Ми були ще юнні, будували плани,

та незванно й тихо в дім прийшла біда.

Де ж ти, відзовися! Моя рідна мамо.

Ти ж моя досвітня вранішня зоря.

 

Дай хоч раз побачить ще твою усмішку!

Дай почути слово лагідне, прошу!

І поцілувати й обійняти ніжно,

обітерти, мамо, радісну сльозу.

 

Білий цвіт вишневий у повітрі кружить

і лягає легко й тихо на траву.

Час розмиє спогад та не зцілить душу,

пам’ять про щасливу юність золоту.

3

Автор публікації

Офлайн 10 місяців

Лариса Кушнирук

7
Коментарі: 0Публікації: 3Реєстрація: 05-08-2020

Думок на тему “Час розмиє спогад”