Й туманить розум ніжний силует

Ти вся моя. Від посмішки й до ніжки
Твої слова як кігтями по тілу
Мені б побути поруч ще хоч трішки

Але цих слів не чуєш ти, Даліла.

Скоро піду. Тебе залишу вдома
Всміхаєшся і як завжди мовчиш
Кого здолає завтра ніжна втома

Не знаю я. Та поки поруч спиш

Я б так хотів в руках тебе тримати
Й кричати всьому світу що моя
Що вперше зміг когось так покохати
Як сонце літнє вранішні поля

Четверта ранку. Я не сплю. Утома
Чому приходиш в мій стражденний сон
Як той сновида йду до твого дому

Й вдивляюся у світло із вікон