Стою на березі і слухаю як грім
Птахів лякає гуркотом господнім
І двоє слуг завжди ідуть при нім
Й тебе цілують у вуста холодні
Скидаєш одяг й йдеш поміж гілля
І біля річки в руки береш весла
А я стою. Бо вже когось біда
Отак впіймала і кудись понесла
А грім кричить що догорає літо
Ідуть жнива. Вже скоро буде хліб
Але чи хтось хоч каганця засвітить
Коли любов лягатиме у гріб
Ти весла взяв щоб десь зустріти осінь
Підеш в шинок у ліс чи до млину
Я не забула. Пам’ятаю досі
Як ти ідеш з гілками полину
Автор публікації
Я знайшов щастя в той момент, коли вирішив припинити пошуки. Фредерік Бегбедер
