Діброва немовби спала,
Та падав принишкло сніжок,
Враз пурхнула сіра пташка,
Тож, мабуть, шукала гніздо?
Якась незвичайність, правда,
У тиші між голих дерев,
Під снігом ще листя запах,
А схоже ось-ось і нове.
Невміло молюся Богу,
Натомість усе від душі,
Весну би побачить знову,
Ту мить, як летять журавлі.

4 коментарі “Діброва…”
Як затишно та красиво…
Вірю і відчуваю: у ліричної героїні поезії все буде добре!
Дуже дякую Наталія, такий гарний коментар.
Лиза, многие из нас молятся неумело. но главное, чтобы молитва шла от души. Такую молитву Бог обязательно услышит. Я в это верю!!!
Так и есть ,он услышит!