Край сонця над гаєм, і небо сіріє,
Ховає в тумані поля і ставки.
І дня світлий образ поволі марніє,
І вже запалились яскраві зірки.
Так тихо невтримно ось ніч наступає,
Безпеку і захист чекаєм вві сні.
Ти присмаку ночі ніхто з нас не знає,
Згораєм свічками в лихому вогні.
Закрили обличчя похмурії хмари,
І в серці давно розпочались дощі.
Колишуться мрії – непевнії мари,
І тиха безодня своєї душі…
Занурюєш погляд в безкраї простори,
І вітер хитає безладні думки.
Ти вільний, ти – сокіл, ти – синєє море,
І очі ти маєш вогняні палкі.
То що ж не запалимо власную душу?
Щоб подих легенький всім тілом відчуть.
Напевно, то місяць над нами мудрує,
Напевно, то мавки з собою нас звуть…
Тікайте від себе, від спокою, туги,
Ховайтесь у собі, незгоди топіть!
Забудьте себе у бою, у загубі!
І знову себе із вогню відродіть!
Думок на тему “Роздуми”
цікаві роздуми