І злізали туристи зі спин мармурових леві′в.
І потомлені ґіди губили свої парасолі.
А один навіжений до лісу ватагу завів.
А якісь чумаки рідний хутір позбавили солі.
І не танув у березні сивий, як вічність, замет.
І хитали травневий розмай саморобні салюти.
І весна поставала найгіршою серед прикмет.
І не мали медсестри піґулок та щеплень від люті.
І сторіками множив оману байдужий офсет.
І шукали людину нові диваки Діогени.
І гарчали леви′, бо чомусь пам’ятали про все.
І точилася кров крізь потрощені вікна та гени.
© Людмила Іванець
Автор публікації
Коментарі: 1Публікації: 13Реєстрація: 16-07-2018
Досягнення отримано 01.09.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
