Так хочеться тепло-справжнього, з терпким ароматом кави —
Натхнення. Щоб зникли в темряві останні рядки про зло.
Щоб снити не про політику, щоб пити весну ковтками —
Зелену, та не загарбницьку, і чисту, мов джерело.
Так хочеться безумовного, єдиного в світі щастя.
І моря, що шепотітиме на вухо свої казки.
Щоб час не стискав нам боляче горлянки або зап’ястя,
А в печі майстри не кидали понівечені зразки.
Так хочеться — невимовного. І ясно, що недосяжного.
Так мріється — ніби мріями можливо долати щем.
Із джезви тікають з кавою імбирні фантоми справжнього.
І вірші беруться попелом. І травень гуде хрущем.
© Людмила Іванець
Автор публікації
Коментарі: 1Публікації: 13Реєстрація: 16-07-2018
Достижение получено 01.09.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
