Для голосування необхідно авторизуватись

В ті дні, коли небо сумує

В ті дні, коли небо сумує,
І чахне старенька зима,
Приходить у гості Евтерпа,
І настрій сумний підійма.
Сьогодні вона якась дивна:
Сирингу свою не взяла,
Рукою угору махнула,
Мов натяк на щось подала.
В космічній безодні далекій,
Там душі полеглих зійшлись,
Із вуст їх холодних молитви
Гарячі на землю лились.
І чути у тім одкровенні
Про те, як на світі жили,
Про те, як свій край боронили,
Й на небі спочинок знайшли.
Одна ось шепоче про матір,
Що змучена, й з горя не спить,
І двічі на день до могили
На цвинтар до сина біжить.
Болить їй, що плаче і сохне,
Що втратила смисл у житті,
У сорок неповних – лиш тліє,
Бо в неї – могила в душі.
Ось друга прийшла до порога,
Щоб глянуть , як донька росте.
Зайшла у дитячу поспішно,
Й побачила ліжко пусте.
Як тато у рейс від’їжджає
Живе у бабусі вона,
У снах все про маму питає,
І схлипує вранці сумна.
Згадає,як казку читала,
Купала в відварах із трав,
І долю у Бога благала,
Ретельно, щоб їй підбирав.
Тепер лише янголом з неба,
З’являється доні у снах,
А мамин гарячий цілунок
В долоньку сідає, мов птах.
А третя душа озоветься
У квітці,у шепоті трав,
Розкаже про завжди одвічне,
Що так, ще ніхто не кохав.
Про трепет сердець у пориві,
І погляд прощально – п’янкий,
Коханої, що проводжала
До війська у час нелегкий.
Загляне в віконце вечірнє –
Й побаче маля на руках,
Ось фото у рамці на шафі,
А погляд ожив на свічах.
Спокійна душа, що хлопчина
Не чує страхіття війни,
Що виросте, й мама розкаже,
Як тато поліг восени.
Щороку, як небо сумує,
І чахне старенька зима,
Приходить сумна Мельпомена
Мовчазна й тривожно – німа

2

Автор публікації

Офлайн 3 години

Светлана Савченко

378
Коментарі: 5Публікації: 122Реєстрація: 21-08-2018

Золоте перо

Достижение получено 22.02.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 05.05.2019

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій