Для голосування необхідно авторизуватись

Потяг

В просторій палаті з сірими стінами тиша. Приголомшена Леся все ще тримає в руках тей невеличкий папірчик зі страшним ім’ям хвороби, що поселилася в ній. Вона ніби випала з часу та простору, і одному лише Богу відомо скільки часу просиділа Леся, як скам’яніла, дивлячись в одну точку десь на обрії.

А Леся дійсно була не там. Усвідомивши висновок лікаря, в її голові ніби помчав потяг. Потяг довжиною в життя. Його різнокольорові  вагони летіли один за одним, які і думки Лесі про минуле.

Ось маленька Лесюня вирізає з дідусевої парадної портупеї гарнесенький нашийничок для дворового песика.

Трохи старша, біжить вона, міцно притискаючи до себе молодшу сестричку. В малої болять збиті коліна і вона не може йти, а в Лесі болить душа, бо не вгледіла за нею. Рясний весняний дощ, вмив зарюмсані Лесині очі і вже не зрозуміти, чи то сльози розпачу, чи просто теплий весняний дощ.

Босоніж, у простенькій білій сукні і з черевичками в руці, Леся тікає від Ігоря. Вона завжди мріяла, що її весілля буде не таким ,як в інших, тож так і було. Їм тісно було за весільним столом, для них був відкритий весь світ, тож вони сміялися, то тікаючи, то наздоганяючи один одного, зовсім забувши про те, що десь неподалік святкують їх весілля.

Маленький рожевий згорточок поворухнувся й лунко закричав. Так Лесін син повідомив світу про свою появу. Вона дивилася в його сіро-блактині оченята, і вони до болю нагадували Лесі добрі таткові очі. Ще тих часів, коли тато й мама були щасливі разом.

Вони більше ніколи не поїдуть до тітки у Крим. Ігор був непохитний в своєму рішенні. Леся, далека від політики, намагалася хоч якось вплинути на нього, і під цим її тиском він пішов. Ні, не від Лесі. Добровольцем на фронт.

На останньому в її телефоні фото Ігоря, він інший. Такий суворий, неголений, з відрослим чорним чубом, він ніби подорослішав на цілу вічність за цей рік. Того дня він не повернувся з розвідки. За кілька днів холодний чужий голос у цьому ж телефоні скаже страшні слова – пропав без вісті.

Леся все заглядала й заглядала до вікон потягу свого життя, намагаючись зрозуміти, де ж вона схибила, коли ж цей потяг понесло під схил.  Тонкі холодні пальці ледь помітно рухаються, ніби перегортують сторінки Лесіного життя. Думки безладно рояться у голові, та одна з них найсильніша. Як там малий Ярославчик, чи справляється з ним мама? І як будуть жити вони, якщо й її не стане, як Ігоря.

Дивна річ той час. Ніби щойно присіла, а ось вже й небо загорілося рожевим полум’ям заходу сонця. Від згадок та роздумів її не відволікали жваві кроки у коридорі. І лише голос, хриплуватий, наче з морозу і таке рідне, вже майже забуте “Лесюююня” ніби ножицями розкроїли тишу палати. Змигнувши, Леся побіліла… Високий чоловік у формі та балаклаві, сивочолий і такий втомлений, ніби тримав на своїх плечах весь цей світ, був такий схожий на Ігоря. Навіть мурашки пішли шкірою від цієї думки. Все ще не вірячи очам, вона вдивлялася в це обличчя, впізнавала зморшки у куточках усміхнених очей. І лише коли він міцно обійняв її, серце Лесі затріпотіло у грудях, наче спіймана птаха.

Потяг в її голові знову набирав обертів, але тепер здавалося, що він не летить зі схилу, а прямує угору. А десь серед безлічі вагонів загубилися Леся і Ігор, міцно обійнявши один одного. Вони не думали, що буде далі, вони точно знали, які б сюрпризи їм не готувала доля, вони знову разом, а значить все буде добре, бо після будь-якої, навіть самої темної ночі, обов’язково приходить день.

8

Автор публікації

Офлайн 6 днів

Lyudmila Skripko

52
Коментарі: 7Публікації: 6Реєстрація: 12-12-2020

Вибір видавця (Грудень 2020)

Достижение получено 15.01.2021

Титул: Вибір видавця (Грудень 2020)

Думок на тему “Потяг”