ЛОРЕЛЕЙ

Віщунки хвилі відзвуками раю

Нашіптують пророцтва гостям скель.

А я на арфі райдуг оди граю

І зброджую у піні темний ель.

 

Несеться легковійним хмелем пісня,

У засвіти заманює фрегат.

Я снюсь вам, друже! Не згадаєш після.

Де ваша дисципліна, віра, гарт?

 

Тримай штурвал, вже близько гострі скелі!

Готує парастас похмурий Рейн,

Із темних гротів, мов чернечих келій,

Кадилом віє вітер-ієрей.

 

Було так прісно, буде мабуть нині.

Злетілись чайки, схожі на прочан,

Кладеться край житейській блуканині:

Вуста наяд – загуба, не причал.

 

Хапає капітан міцне каміння,

Що миттю обертається на глей.

І «Нині отпущаєши… Амінь». Я –

Тиша, що співає.

Л о р е л е й!

 

Марґо Ґейко

6

Автор публікації

Офлайн 2 місяці

Марґо Ґейко

46
Коментарі: 1Публікації: 16Реєстрація: 21-08-2018

Бронзове перо

Досягнення отримано 31.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: 

2 коментарі “ЛОРЕЛЕЙ”