Для голосування необхідно авторизуватись

ЗОРЯ НЕЗАХОДИМАЯ

Я зайду в твою осінь агатовим бабиним літом,

Поки ліс твій самотньо не вихолов і не пожовк.

Ти зустрінеш мене листопадом неписаних літер,

Огорнешся у сяєво тепле, ніжніше за шовк.

 

Дочекайся, прошу, наші долі – нещадні маруди,

Навісне́ хмаровиння заломить в заграві ману:

Ти поринеш у неї, торкаючи сонячні груди,

Бурштином розіллєшся насподі в п’янкому лану.

 

Я пройду твою стежку – не буде потому і сліду

Від солоних дощів і заблудлих чужих підошов.

Упокорено ляжу відтінком в чуттєву палітру

І промінням зцілую звабливо прострочений шов.

 

Най мінятиме маятник вкотре свою амплітуду,

Най заврунить зима всі ліси в аскетичну чалму.

Я намріюсь тобі – втім, ніколи твоєю не буду,

Я з тобою не збудусь, напевне, ти знаєш чому.

3

Автор публікації

Офлайн 2 роки

Марґо Ґейко

49
Коментарі: 1Публікації: 16Реєстрація: 21-08-2018

Бронзове перо

Достижение получено 31.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Думок на тему “ЗОРЯ НЕЗАХОДИМАЯ”