Для голосування необхідно авторизуватись

СЛОВА НЕ СПЛЯТЬ

Опустилася тиша у темряву,

не розхлюпавши й звуку, чуєш?

Зупинились в тобі, завмерли

ті слова, що ти ледь тамуєш.

Та не втримати їх, не приспати –

їм затісно в твоєму розумі.

Вже не можуть слова мовчати!

Миттю вирвались – стали сльозами.

З мозку вирвались – стали іскрами,

заблукали у сяйві місячнім,

розітнули ніч, наче списами,

недосказані, тільки зріючі.

Дозрівають думками невпинними,

все кружляють, летять – не зловиш.

Часом жалами жалять осиними,

як невчасно слова промовиш.

Хочуть сплести собою мереживо,

а виходить липке павутиння,

ніби хочуть твій світ обмежити,

впасти в душу важким насінням.

Слів насіння може й розквітнути,

може навіть плоди принести –

стати піснею, в світ полинути,

шлях вказати на перехресті.

Зачарують слова діамантами,

просочаться піском крізь пальці,

голоситимуть немовлятами,

обведуть, як вогні-блукальці.

Як глибóко слова заорані –

проростають ключами та брамами,

де розлучені чи звойовані –

у душі залишаються шрамами.

Слова можуть зцілити молитвами

чи надію під корінь зрубати,

мов мечами чи гострими бритвами.

Лиш не можуть слова мовчати.

Лиш не можуть слова заснути

Ні у темряві, ні у тиші…

Може, їх на папір струснути,

І нехай проростуть у вірші?

 

©Марина Губарець, 11.05.2020
Ілюстрація з інтернету

3

Автор публікації

Офлайн 5 днів

Maryna Gubarets

49
Коментарі: 12Публікації: 25Реєстрація: 06-10-2020

Бронзове перо

Достижение получено 07.10.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій