В осінніх барвах гасне жовтень, Голубить доторком прощальним. На оксамит спадає перстень Й згасає відблиском печальним. Пора чаруючих рапсодій Сумні виписує акорди, І в звуках осені мелодій Завмерли древні клавікорди. В осінній тиші в’яне жовтень, Печаль на клени розсипає, І в золотаво – жовту сутінь Мовчазно й швидко поринає.
Daily Archives: 06.10.2020
13 posts
Сонце купається В озерних хвилях Золотими зорями Галактичних світів… І кожна зоря особлива (Виграє золотими променями Мільйонів століть, Мільйонів людей, Які жили на цій Землі ) І губиться в озерній воді Золотої осені… […]
Не осуджуйте, люди , ніколи ви інших людей! Бо у кожного свої спокуси, невдачі і доля. Краще приклад беріть від маленьких, невинних дітей, Що завжди плачуть з тими, хто плаче у своїй неволі. Діти посмішку вам подарують без зайвих думок, Простотою і щирістю в душу яскраво засвітять. Вони першими роблять […]
Йшла по воді, не за водою Тікали із-під ніг мальки Ледь чутним голосом ріки Всевишній говорив зі мною. Про що із смертним говорити? Про час, про біль, про небуття І про непевність майбуття, Про те, що ще не пізно жити Не пізно все відчути знову Співати, слухати вірші […]
Найбільший подвиг- це прощення, І хто в житті його звершав – Отримав Боже откровення: Прощаючи, сам вільним став. Бо ворог твій не та людина, Що носить проти тебе зло, А той до кого непрощення У твоїм серці залягло. Коли ти кривдника прощаєш І забуваєш все до дна, Ти сам себе […]
Там, де цілує небо землю в гори, А ліс таємне вміє зберігати, Де полонин широких є простори, Там моя Україна, там – Карпати. Черемош, Тиса, Лімниця, Десна- Незмінні свідки наших поколінь. Це місце, де зупиниться душа У пошуках спокою і стремлінь.
Отак бува послухаєш людину Про болі ненаситної біди, Й наплачеш в серці всю оту картину, Що і постане тут у ці ряди. Чому, мій Боже, дав мені Ти душу Яка за кожного сумує і болить? Напевно тим служити Тобі мушу Й про це з Тобою вічно говорить.
Опустилася тиша у темряву, не розхлюпавши й звуку, чуєш? Зупинились в тобі, завмерли ті слова, що ти ледь тамуєш. Та не втримати їх, не приспати – їм затісно в твоєму розумі. Вже не можуть слова мовчати! Миттю вирвались – стали сльозами. З мозку вирвались – стали іскрами, заблукали у сяйві […]
1 Ти схожа на портретні образи Іспанського художнка Ель Греко, Де простір духовної свободи, Немов стрімкий політ лелеки… 2 У просторі сивочолих століть Люди шукають прадавні коріння І тоді настає безсмертна Вічність, Коли не зникають в безодні покоління… 3 Ти схожа на портретні […]
“Пора” – виглянувши у вікно кухні, сказала господиня. Були останні дні серпня, сонце виглядало із-за лісосмуги і пучки його проміння розліталися навсібіч через ранковий туман. Прозорим намистом на траві виднілася роса, віщуючи погожий день. Слово “пора” стосувалося картоплі. Це її засохле бадилля виднілося над рядами, виказуючи корені із бульбами у […]
Вберу я запах хризантем, Що розбудив мене так зрання… І за вікном, немов едем, Що одягнув осіннє вбрання… На квітах ще бринить роса, Немов на віях в королеви… Оце натхнення! Це – краса… Аж до морозів кришталевих… […]
Хотел я просто Вам сказать привет, Без всяких левых, ложных мыслей. Любой готов получить от Вас ответ, Это согревало бы сердце в моей жизни. Не нужно даже левых ложных слов, Не нужно фальшивой вашей мне улыбки. Вы бы захотели улыбнутся мне потом, А так бы с Вашей стороны была ошибка. […]
Лісового озеречка плесо чисте-чисте, Там плавали усе літо та й гусоньки дикі І лебеді зупинялись на перепочинок, Качки дикі купалися та ловили рибок. Милувалися красою всі, кому бувати Довелося тут.А нині його й не впізнати: Все поросле очеретом. всохло, замулилось, Із великої водойми калюжа зробилась. Ніде звірині напитись. не те […]