Для голосування необхідно авторизуватись

Контакт Глава 2

Глава 2 “Телеканал”

Невисокий на зріст охоронець привітався. Вітаючись у відповідь, я подумала, кого він
може охороняти з такими параметрами? Якщо зараз сюди увірветься хамуватий водій
що мене привіз і накинеться на мене? Цей маленький чоловічок мене захистить? Хоча,
якщо він володіє якимись єдиноборствами, як таємний агент, що одним пальцем
вбиває людей? На жаль, цього я сьогодні не дізнаюся.
Доки я думала про фізичні дані, охоронця, не помітила як дійшла до ліфта.
– Доброго ранку! – почулося з-за спини і я повернулася.
Там стояло це дівчисько з нереально довгими і прямими, одягненими в штани, ногами.
Вона усміхалася своїми нереалістично білими і такими рівними зубами.
– І вам доброго ранку. – сказала я, але подумала, щоб вона ще раз забула текст
під час ефіру і її подруга, котра за співпадінням головний режисер, її виставила
зі студії.
Двері ліфту все не відчинялися, ніби знущалися з мене, змушуючи стояти поряд з
нездарою, котра працює ведучою новин. Це робота створена для мене, але її подруга
головний режисер вирішила що це не так, і це зовсім не через те, що в неї гарна
зовнішність, чудова дикція та чудова імпровізація.
В ліфті ми їхали без слів, а я не відривала погляду від цифри що показувала поверх.
В редакції було людно. Всі ці редактори ранкових програм, журналісти і просто
працівники які приходять на роботу так рано, завжди виглядали такими свіжими та
бадьорими, що на них навіть дивитися боляче. Швидко оминаючи робочі столи,
пробігла до кабінету головного редактора і постукала в двері, і звісно, не чекаючи
дозволу відчинила двері і увійшла.
Кабінет був наповнений різним непотребом, статуетками різноманітних премій,
нагородами за успіхи в журналістиці, фотографіями з президентами та відомими
людьми всього світу – всім тим, чим би я пишалася в своєму кабінеті, якби в мене було
це все, і якби в мене був кабінет.
– Доброго ранку. – з самою щирою посмішкою на яку спроможна сказала я
– Сідай, немає часу. – вказала мені пальцем на стілець і дочекавшись, доки я
сяду, продовжила, – Як ми домовлялися вчора, ти поїдеш і візьмеш інтерв’ю у
цих людей. – поклала переді мною листок зі списком, – Сюжет має бути готовий в
суботу, щоб в неділю він вийшов в тижневому випуску.
– Добре. – взяла листочок і вже хотіла вставати, але вона продовжила говорити.
– Ще один важливий момент, це те, що всю інформацію ти маєш пред’явити в
редакцію і до ефіру не розповсюджувати. Така забаганка СБУ і я не маю
бажання з ними сперечатися. – подивилася на мене, – Зрозуміло? Раджу почати
з евакуйованих, вони зараз живуть в готелях в центрі.
– Дякую. – сказала я і з листком у руках вийшла з кабінету.
У списку було п’ять імен з Києва, тому я вирішила почати з самого простого і поїхати в
готель де жили евакуйовані. Пройшовши повз охоронця котрий може бути таємним
вбивцею, я вийшла з будівлі телеканалу і діставши мобільний телефон вирішила
зателефонувати якомусь Максиму, що був першим у списку.
– Ало. – почулося після кількох гудків.
– Доброго дня. Мене звати Наталі Літвін, я журналіст і роблю сюжет про
нещодавній теракт. Ви б не хотіли дати мені інтерв’ю, як один із тих, хто
знаходився в самому епіцентрі подій. – сказала заздалегідь підготований текст.
– Звісно, чому б ні. – мені він вже почав подобатися, – В мене є що
вам сказати.
– Чудово, я приїду до вас на протязі години. Вам буде зручно? – я навіть усміхнулася
– Так, звісно, я вас чекатиму. – сказав голос в телефоні.
Я саме ховала телефон в кишеню, коли наштовхнулася на когось. Це було боляче, бо
дівчина тримала у руках великий кактус і його голки вп’ялися в мою руку.
– Ой вибачте. – сказала дівчина з кактусом і не дочекавшись моєї відповіді пішла
далі.
Щось цей день в мене почався не дуже добре. Спочатку, хамуватий водій, потім лист
від СБУ, а тепер дівчина з кактусом. Вся рука було в крапельках крові і це було боляче,
а серветки були десь в рюкзаку. Роздивляючись свої поранення я дійшла до парковки,
де на мене чекав автомобіль, біля якого стояло два чоловіки. Одного з них, я вже
колись бачила і скоріш за все, він водій. А от інший, такий симпатичний – точно новий
оператор.
– Привіт! – цього разу я усміхнулася щиро, – Можемо їхати?
– Доброго дня! – сказав водій і сів в автомобіль.
Новий оператор, без слів, послідував прикладу водія. Якийсь він мовчазний, напевно
через те, що я доволі відомий журналіст, а він молодий оператор. Але це все було не
важливо, адже в мене дуже важлива тема сюжету, ще й болить рука і мало часу.
Я сіла в автомобіль, і ми виїхали з парковки прямо в ранковий подільський затор.

2

Автор публікації

Офлайн 12 місяців

Morik Ivan

47
Коментарі: 1Публікації: 30Реєстрація: 08-04-2020

Бронзове перо

Достижение получено 25.04.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій