МЕНІ ТАК ЖАЛЬ…
Ти кажеш мої вірші всі нікчемні?
Можливо, там рядки тобі є неприємні.
В моїх віршах – моя уся душа,
Можливо, непотрібна тобі вона.
Можливо, просто бачиш у віршах себе,
Як день за днем відштовхував мене.
Як ображав, принижував, брехав,
Робив одне, а зовсім інше ти казав.
Як посміхаючись мені, неначе, в тебе я одна,
Чекав від іншої, на жаль, тоді дзвінка.
Як кожен день порівнював з”колишніми” мене,
Щоб була схожа я на них –
для тебе було головне.
А я в’язала ніжністю життя твоє,
Нитка за ниткою, розпускаючи своє.
Ти не цінив усе, що я робила,
Не бачив сліз, що у душі тихесенько душила.
А знаєш, я навчилася прощати,
На всі образи я вмію вже мовчати.
У драмі нашій шукати винних вже не треба,
Я щастя попрошу для тебе тихенько у неба.
Якщо я принесла усе погане у долю твою,
Тоді хай небо тобі подарує зовсім протилежність мою.
Хай буде в тебе у житті – усе як хочеш ти,
Ми стоїмо в руїнах, де кругом уже горять мости.
Лиш в порівнянні можна зрозуміти все,
Та тільки неможливо повернутись у менуле вже.
…Ти кажеш мої вірші всі нікчемні…
В моїх віршах – моя уся душа,
Лиш просто непотрібна тобі вона.
Автор НАДІЯ ДОВЖАНСЬКА.
Автор публікації
