Юрію Пацану – на згадку про березневі миті у Новодністровську
На тлі березневому світиться вечір,
душі згубилися десь в самоті,
сіра буденність спадає на плечі,
вогник ледь тліє, що так блискотів…
Раптом у дотиках ніжного вітру
поряд така забриніла струна –
ген, відкриваючи диво-палітру,
подихом свіжим явилась весна!
І обійняла в п’янкому звучанні
плетивом музики всіх кольорів,
перетворивши цим щирим єднанням
день чорно-білий в гармонію слів.
В ніжно-притишену лагідність миті,
в щедрі принадності плеса ріки,
в дихання чисте у сонячнім житі
і в дивину, що дарують зірки.
І у зворушливість квітоцілунку,
у мерехтіння, де сяде рядок.
Кольором серця защедрило лунко
все…,
що ховав інвалідний візок.
8.03.2016
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
