Над полем сонце прокотилось,
Сховавши в трави промінці,
На мить за обрій зачепилось
Й саме сховалось у ріці.
Земля вдягла темненьку хустку.
Затихли місто і село.
Закрили лілії пелюстки
Схиливши втомлене чоло.
І світ заснув, заснуло поле,
В гнізді зозуля уляглась
У кроні ставної тополі,
Що аж до неба простяглась.
Всю ніч лічила ясні зорі,
Тримала місяць за ріжок,
Дрімали пшеницІ в коморі
І сохли спориші стежок.
А на світанку срібні роси
Встрічали балками туман
І заплітав вербові коси
Над ставом вітер-отаман.
І знову сонечко котилось,
І знов губило промінці,
Знов біля краю опинилось,
І знов сховалось у ріці.
Автор публікації
Коментарі: 1Публікації: 16Реєстрація: 31-07-2020
Достижение получено 07.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
Думок на тему “Над полем сонце прокотилось”
Дуже атмосферно, мальовниче та невимовно живописно – повністью дозволяє зануритися у романтично-мрійливій світ стніків, прекрасний приклад пейзажної лірики!