Для голосування необхідно авторизуватись

МЕЛОДІЯ ЧАРІВНОЇ ФЛЕЙТИ

ПОЧАТОК ІСТОРІЇ

На високому пагорбі серед лісу, звучала мелодія.
– Що воно таке?-запитували всі не соромлячись здивування. Як такі точні звуки видає цей інструмент? Хто це так гарно грає?
Піднявшись під високі кручі, зацікавлені перехожі, опинилися на прекрасній галявині , яка була всипана пишною травою та пахучими квітами. Серед цієї краси, сиділа дівчина у довгій ,білосніжній, наче сніг сукні. Її чорне, мов смола, волосся, розвівалося за вітром. У руках вона тримала флейту. Коли дівчина починала грати, все навкруги оживало: навіть птахи по – особливому виспівували свою, на перший погляд, буденну пісню.
– Мавка!- подумали вони.
Один з перехожих все ж таки наважився підійти до незнайомки і відрекомендуватися.
– Пробачте, що турбую,- промовив він. Не міг не засвідчити Вам свого захоплення від Вашого вміння грати на цьому дивовижному інструменті. Дозвольте відрекомедуватися! Мене звуть Степан.
Незнайомка підвела свій погляд. Її карі очі випромінювали і радість, і смуток одночасно.
– Як Вас звати?- невгавав хлопець.
– Лейла- промовила незнайомка і притуливши вказівного пальця до зімкнутих коралових вуст, тим самим давши йому зрозуміти, що вона потребує абсолютної тиші.
– Ти куди?- запитали його друзі та Степан ніби не чув їх. Хлопець готовий був іти за Лейлою на край світу. Йому було байдуже, що він знає її всього кілька хвилин. Для нього без неї світ просто перестав існувати.
Степан закохався.
– І що він знайшов у ній? – невгавала Марина, яка була закохана в Степана та мріяла створити з ним міцну родину. Як на мене нічого особливого. Напевно ця Лейла божевільна, а Степан – джентельмен, який просто не міг її не провести. Він повернеться. Він точно повернеться.
Усі погодились з версією Марини. В народі кажуть: ” Друзі пізнаються в біді!”. Ніхто з так ” званих ” друзів, навіть не став бити на сполох, коли на ранок Степан так і не повернувся. Степан нікому не був потрібен окрім Марини.
Зібравшись в дорогу, дівчина попрямувала в той бік, куди в останнє Лейла повела хлопця. Вона відійшла зовсім недалеко, коли почула знайомий звук тієї ж самої флейти.
– Туди! – крутилося в голові у дівчини. Усе заради нього!
Зайовши в собі сили, дівчина пройшла вперед в надії, побачити і поговорити з Лейлою про Степана. Вона сподівалася, що та її просто по – людськи зрозуміє і відпустить його. Яке ж було її розчарування, коли замість суперниці, дівчина побачила простого пастуха, який випасаючи худобу практикувався у грі. Розгублена Марина, зневірилась і опустивши руки, повернулася до місця стоянки. Для неї ця спроба, виявилася невдалою. А щастя її було зовсім поруч…

У ГОСТЯХ У ЦАРІВНИ ЛІСУ

Тим часом Лейла і Степан підходили до невеличкого подвір’я на якому серед яблунево- вишневого саду, стояла біла, ошатна хатина. Степан не знав скільки часу вони йшли так лісом та йому було всеодно. У середині хатини було три кімнати з кованими золотом меблями. Хатина нагадувала скоріше музей, аніж житло самотньої господині.
Лейла налила філіжанку міцної кави та простягнула її Степану.
– На, випий з дороги!- промовила вона.
Степан слухняно взяв її і зробив кілька ковтків.
– А ти сміливий! Навіть ні на мить не засумнівався, а я могла її отруїти.
– А ти її отруїла?- ледь чутно запитав Степан. Я не хочу помирати. Я хочу жити тут, з тобою. Я кохаю тебе!
– Ні! Заспокойся! Не переймайся! Кава проста і не становить тобі жодної загрози. А от із зізнанням ти поспішив. У мене неможна закохуватись, адже я – Царівна Лісу, а флейта моя не проста – чарівна. У тебе несправжнє кохання. Воно просто тобі наснилось. Усе це флейта. Як же я хочу, щоб ти був назавжди поруч! Але не можу! Я змушена тебе розчаклувати,щоб ти сам міг прийняти власне рішення.
Дівчина заплющила Степану очі і щось незрозуміле пробурматіла.
Степан ніби прозрів. Для нього все було вдиковинку. Хлопець не знав де він знаходиться, але судячи з його погляду, можна було зрозуміти, що він у захваті. Перевівши погляд на господиню,Степан знову заговорив:
– А я тебе знаю! Ти Лейла! Ти грала там,у лісі, на флейті. А де я?
– Ти у мене в гостях. Якщо матимеш бажання, то залишайся навіки, а не захочиш, я просто тебе відпущу.
– А як я тут опинився?
– Це неважливо.
– Ти пам’ятаєш, що ти говорив в останнє, перед тим як прокинутись зі сну?
– Так, пам’ятаю! Я зізнавався тобі у коханні.
– Ти впевнений, що це дійсно кохання, а не ілюзія, навіяна мелодією моєї флейти? Не поспішай з відповіддю.
– Я… Я не знаю, що це – кохання, не кохання, але ти мені дуже подобаєшся. Я коли тебе побачив в лісі, то не міг відірвати від тебе очей.
– Важко тобі зі мною буде. Та й знаю я, що за тобою плаче ще одна красуня. Вона прийшла разом з твоїми друзями.
-Звідки ти знаєш? Ти чаклунка?
– Можливо. Але я так втомилася від самотності і хочу простого земного щастя.
Степану стало шкода Лейлу і попри те,як вона з ним вчинила та враховуючи його небайдужість до неї, хлопець вирішив залишитись, адже він так потребував її. Він дійсно її кохав. А Лейла нишком ховала сльози, бо боялася втрати того, хто попри все,зумів розтопити її крижане серце.
Наставав вечір. Сонце сідало за обрій і все завмирало. Ніч пройшла непомітно. Наступив новий день, сповнений важливих рішень як у житті Лейли, так і Степана.
А музика флейти розносила вість, що скоро настануть переміни….

РІШУЧІСТЬ МАРИНИ

Марина картала себе за те,що так швидко здалася і як Олег з Дмитром не намагались її заспокоїти, все було марно. Марина зважилася на другий крок пошуку коханого. Вона не полишала надії все ж таки знайти його та переконати повернутись, зізнатися у власних почуттях. Дівчина вкотре збирала свої речі. Вона не знала дороги і не знала чи варто іти на це, але людський фактор спрацював миттєво. Олег та Дмитро, хоч і не хотіли йти, але не могли відпускати Марину саму, тому нехотя поплелись за нею.
Марина йшла знайомою стежиною. Вона її ще тоді запам’ятала. Хлопці значно відстали від дівчини та це її мало хвилювало, вона твердо знала чого хоче. На галявині їй зустрівся той самий пастух із флейтою. Марина зупинилась і кілька хвилин, просто за ним спостерігала. Його русяве волосся виблискувало на сонці, стрункий стан та зелені очі , наповнені загадковістю, залишили в душі Марини суперечливі почуття.
– Мені б такого! – промовляла свідомість. Ти ж кохаєш Степана! – нагадувало серце.
Відкинувши сумніви, Марина наважилась запитати дорогу у незнайомця і хоч поряд було ще кілька пастухів, які випасали там свою худобу, її тягнуло саме до нього. Олег та Дмитро були як завжди “вчасно”.
– Я прошу пробачення, що турбую, але мені потрібна Ваша допомога.
Архип( так зватимуть нашого пастуха), повернув голову у Маринин бік і промовив:
– Чим я можу бути корисним?
– Розумієте, я шукаю Лейлу. Вона відібрала в мене мого коханого. Коха… – Марина запнулась, бо чомусь не хотіла продовжувати цієї розмови.
Іти вже за Степаном, не дуже хотілося , однак відступати було нікуди.
– Архип ! – хтось окликнув хлопця.
– Я зараз! – пролунало у відповідь.
Нелегкий вам шлях доведеться пройти. Ідіть цією стежкою до малинового куща, потім обігніть три сонячних долини та один високий пагорб. Ось за тим пагорбом є садиба Лейли. Там вона проживає зі своїм легінем – очевидно твоїм Степаном. Та мені здається, що дарма ти туди ідеш, любляться вони.
– Не вірю!- промовляло серце. Облиш!- протестувала душа.
– Нам пора! – порушив ідилію Олег.
– Так, так! – ніби прокинулась дівчина. Я… я…. я Марина.
-Архип- промовив хлопець.
“Для чого я сказала йому своє ім’я” – думала Марина, але невидима сила тягнула її до нього.
– Ти якась сама не своя! – промовив Дмитро. Цей селюк справив на тебе якесь неправильне враження. Ти що розлюбила Степана?
– А тобі що з того?
– Та ні, я просто цікавлюсь.
Марина не могла себе зрозуміти. У ній боролися дві протилежності: одна – по вуха закохана в Степана, а інша – симпатизувала Архипу. Як розібратися з цією ситуацією, дівчина не знала, однак твердо вирішила, що все вирішиться саме собою. Можливо ситуація зі Степаном допоможе їй краще зрозуміти себе.

ЗУСТРІЧ ЗІ СТЕПАНОМ

Ще кілька кроків і ціль буде досягнута. Після довгого шляху, здавалося, що от – от все стане на свої місця. Марина подумки малювала картини зустрічі зі Степаном: як він зрадіє, як обійме, назве своєю долею, візьме на руки, покружляє та забере у край, де будуть тільки вони двоє… Все це були лише мрії, однак Марина надзвичайно прагнула , щоб вони стали реальністю.
Зайшовши на подвір’я разом з Олегом та Дмитром, Марина була вражена звичайним на перший погляд обійстям. Вона не могла повірити, що Степан, хлопець, який звик до просторої квартири, у якій є всі зручності, проміняє її на сільську хату. Недалеко від помешкання загавкав пес. З господи вийшла господиня : це була Лейла. На ній не було яскравих шат та прикрас. Вона виглядала як звичайна українська дівчина. Український традиційний одяг ще більше підкреслював її красу.
– Чого вам?
– Я Марина. Я прийшла за Степаном. Віддай його мені. Він же тобі не потрібен. Погралася у почуття та й досить!
– Лейло, кохана! – почулося з господи. Ходи до хати ато сніданок вистигне.
Це був голос Степана. Останні слова, ніби вбили Марину. Вона розуміла, що дарма потратила стільки часу йдучи за примарною мрією та все ж намагалася склеїти давно розбиту чашку свого кохання.
-Степане, це я Марина! Вийди, потрібно поговорити!
З обійстя вийшов Степан. Його байдужі очі, показали все відношення до молодої і вродливої дівчини.
– Степане, Степанчику, повертайся додому! Ти так нам всім потрібен!
– Ти сама у це віриш? Де ж ви всі були як мене не було цілу добу? Мене навіть ніхто не намагався шукати! Друзі називаються! Не лукав! Ця місцевість брехні не любить. Нікуди я з вами не піду і дружини своєї не залишу. Ми чекаємо на первістка!
– Дружина… Діти… Ти ж не створений для родини! Ти це говориш, щоб мене позлити? Що ж вітаю! В тебе це прекрасно вдається! А тепер досить ламати комедію і збирай речі.
– Я ж тобі сказав, що нікуди не піду. Повертайся! Не обманюй себе! Я ж тобі не потрібен! Тобі потрібен Архип.
– Звідки ти знаєш про Архипа?
– Це рідний брат Лейли. Не знала?
– Ні.
-Жаль. От тепер точно знатимеш.
Марина була розгублена. Вона уже нічого не розуміла. Розвернувшись у інший бік та проронивши сльозу, Марина сухо промовила:
– Ну що ж, хай буде так. Дивися, щоб не жалкував потім.
Зворотній шлях був ще важчий ніж був до цього, адже очікування дівчини, так і не знайшли свого щасливого завершення.

ЗУСТРІЧ З АРХИПОМ

” А Степан був правий!”- крутилося у свідомості Марини. Архип більше зачіплював за живе дівчину. Як з ним тепер вчинити, як йому сказати щось своє особисте, бо буде знати Архип, то знатиме Лейла зі Степаном. Вмить Марині стало все однаково. Вона навіть пораділа за Степана та Лейлу. Відпускати Архипа вона теж не бажала. Страх втратити його понад усі обставини, пожирав дівчину з середини.
– Він знав, що не потрібно йти туди і тим не менш не зупинив мене! Чому?
Я ж бачила, що він дивився на мене якось по особливому та не надала цьому великого значення. От дурепа! Він зараз про мене Бог зна що думає. Архип!- це ім’я не давало спокою Марині ні вдень, ні вночі.
Та зустріч була така незабутня. Марина глибоко в душі хотіла хоч би на хвилинку ще раз зустрітися з ним. Що говорити, дівчина не знала, однак відпускати Архипа також не хотіла. Олег та Дмитро нічого не питали її. Втомлені та голодні, вони мовчки йшли за Мариною, сподіваючись, що вона все ж таки не наробить дурниць.
І ось та сама галявина, та сама стежка, той самий кущ біля якого стояла Марина милуючись Архипом. Вона побігла вниз в надії знов його побачити, але на жаль нікого не було.
– Як же так! – думала Марина. Він що дійсно мене не бачив своєю? А я розмріялась. Прийду на це місце завтра. Можливо він чекатиме мене!
Прийду на це місце завтра.
З цією думкою Марина поверталася до попереднього місця стоянки. Олег та Дмитро настоювали на повернені додому, однак Марина знов настояла на своєму.
Олег та Дмитро нічого не сказавши просто зібрали речі і пішли, залишивши дівчину саму, залишивши банальну записку:
” Марино, пробач, але ми більш так не можемо. Розбирайся сама зі своїми проблемами. Якщо щось, то ми ні при чому.Ти, наче собака на сіні! Ми повертаємося! Прощавай!”.
На ранок Марина прочитала все це і скомкавши викинула геть.
– Зрадники, а я ще їх кращими друзями рахувала. Ну що ж це їхній вибір.
Архип! – ось хто справді її хвилював.
– Де він подівся?
Дівчина привела себе до ладу і вирушила на те місце, де вона бачила Архипа. З трепетом та невідомістю, Марина опустилася з пагорба. О , диво! Вона нарешті побачила його.
Почувши чиїсь кроки, Архип звівся на ноги і повернув голову у бік звуків, що долинали з гущавини лісу.
– Марино! Що ти тут робиш? Я менше всього хотів тебе бачити. Як там Степан? Вдалось його повернути? Радий за тебе! А де твої друзі? Щось я їх не бачу!
Марина посміхнулась і промовила:
– Зі Степаном у мене нічого не вийшло. Ти був правий, а я тебе не послухала. Проте у цій подорожі у мене була одна з найприємніших зустрічей, яка надовго мені запам’яталася. Ти знаєш, я починаю сумувати за однією людиною. Вона кожного дня випасає худобу і грає на флейті. Ти здогадуєшся про кого я говорю? Крім того, незважаючи на той факт , що він брат дівчини, яка зруйнувала моє минуле . А знаєш, я навіть вдячна їй. Завдяки їй я зрозуміла, що можна жити по іншому. Завдяки їй я зустріла тебе. Я зрозуміла, що не кохаю Степана. Напевно я смішно виглядаю зі своїм признанням. Добре,не буду тобі заважати. Сьогодні я вирішила повернутися в місто. Дякую тобі за все! Прощавай!
Марина хотіла вже йти та Архип, схопивши її за руку нервово пролепетав:
– Зачекай! Не йди! Не покидай! Залишся! Кохаю тебе!
Хоч чоловіки і не плачуть, проте на його очах виступили сльози.
Марина встала як вкопана. Їй ніхто такого не говорив і вона змінивши власні плани, поглянула у його розгублені очі і поцілувала.
З того часу Марина та Архип не розлучались.

ДОЛЯ ОЛЕГА ТА ДМИТРА

Олег та Дмитро дісталися кожен свого помешкання. Їх гризло сумління. Вони знали, що неправильно вчинили стосовно своєї єдиної подруги, яка завжди виручала їх в скрутні моменти. Вони вирішили, що як трапиться слушна нагода або хоча б відпустка, то хлопці неодмінно розшукають і Лейлу зі Степаном, і Архипа з Мариною, щоб попросити у них пробачення.
Вони зрозуміли, що кожен має власне право як влаштовувати свою долю. Олег та Дмитро не сподівалися на прощення, вони просто хотіли відкрити власні почуття та й піти. Хлопці знали, що їх буде важко пробачити та надія все ж жевріла у їхніх серцях.
З того часу пройшло пів року. У Лейли та Степана народилася донька – Софія, у Архипа та Марини -хлопчик Тарасик. Дві щасливі родини жили у злагоді та коханні.
Це був осінній вечір. У помешкання Лейли та Степана знов постукали. Лейла відчинила двері і впізнала ” старих ” знайомих.
– Добрий вечір Лейло! Можна Степана покликати? У нас до вас є розмова.
– Яка розмова? – сполошилася жінка.
– Не хвилюйтеся, ми прийшли з миром.
– Ну раз з миром, то заходьте до хати, вже вечір, переночуєте у нас.
Олег та Дмитро зайшовши до господи аж роти пороззявляли.
– Оце краса! Степане, ти живеш в раю!
– А тут нічого мого немає. Все, що тут є Лейли, а мені крім неї більш нічого і нікого не треба. Чим зобов’язані вашому візиту?
– Ми тут теє, вибачитись прийшли. Не гарно вийшло того разу. Ви вибачте нас! Ми тільки тепер зрозуміли, що ти був правий і ти маєш право на власне щастя. А як там Марина та Архип?
– У них все добре.
– Ми хотіли б теж перед ними вибачитися. Особливо перед Мариною.
– Ми вибачаємо вас. Я думаю, вони теж вас вибачать, проте їх немає зараз вдома. Вони поїхали у подорож.
– Ви передайте, що ми просимо пробачення.
– Добре.
– Сподіваємося ми відновимо нашу дружбу?
– Ми не проти.
Ось так закінчилась ця дивовижна історія.

2

Автор публікації

Офлайн 7 днів

Наталка Яковлева

163
Коментарі: 10Публікації: 63Реєстрація: 17-07-2018

Автор місяця (Серпень 2019)

Достижение получено 21.09.2019

Титул: Автор місяця (Серпень 2019)

Публікація автора набрала 4 вподобання у серпні

Небайдужий читач

Достижение получено 08.08.2018

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій