Я біди свої відпущу,
Я не буду із ними гратись.
Перетну я власну межу
І знов вгору буду здійматись.
Під горою крячуть круки,
Розкривають напищені крила.
Не потрібно впускати руки:
Надувати власні вітрила!
І хоч важко змінити себе,
Ще й людей, що ходять по колу:
Хтось із себе великий цабе,
А насправді прогулював школу.
Все залишиться просто так
Все залишиться в нас забутим,
Коли серця втрачений знак,
Не можливо його повернути.
Можна просто закреслити все
І новеллу нову розпочати
У світі правило одне:
” Ти цінного не смій втрачати!”.
Автор публікації
Коментарі: 12Публікації: 64Реєстрація: 17-07-2018
Достижение получено 21.09.2019
Титул: Автор місяця (Серпень 2019)
Публікація автора набрала 4 вподобання у серпні
Достижение получено 08.08.2018
Титул: Небайдужий читач
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій
4 коментарі “Я БІДИ СВОЇ ВІДПУЩУ”
“Хтось із себе великий цабе, а насправді прогулював школу” – влучно сказано!
Дякую
Файна поезія. Оптимістична.
“новелу”. без подвоєння.