Зітхає сніг на гілочках ялини,
Збирає мить намистом білих снів,
Свою журбу гойдає горобина,
Бо так не може вимовити слів…
Присів цей сніг уперше без запросин,
Прозорий плач – не владен навіть час.
Плете мережку витончену осінь –
Її цей сніг запрошує на вальс.
Притихло все: і лист уже кленовий
Припав цілунком просто до землі.
Такий цей сніг у жовтні загадковий!
А хто ж йому так плакати велів?!