Стара кав’ярня на майдані міста –
Тераса в квітах, з дерева столи;
Всміхавсь привітно молодий бари́ста,
Джмелі над матіо́лами гули́.
За кавою зібралося чимало..
Липневий вечір без вина п’яни́в..
Панянки юні жваво розмовляли,
Поважний пан задумливо курив..
А зовсім поруч, під кремезним дубом
Майстерно вигравав старий скрипаль,
І так приємно, со́лодко і любо
Звучала скрипка , сіючи печаль.
І не в одно́го засльози́лись очі,
І кожен щось своє́ в цю мить згадав..
Затихли голоси дзвінкі дівочі,
І пан свою сигару в бік поклав.
А та плакуча скрипка не втихала,
Щораз нові́ виводячи пісні,
Вона неначе всім розповідала,
Чом очі в скрипаля такі сумні.
Той музикант старий з волоссям сивим
Давно колись любив життя сповна́,
Був молодим, веселим і красивим,
Допоки не забрала все війна.
Забрала все – родину, дім і друзів,
З майна вціліла скрипка лиш одна,
Він досі вдячний їй – свої́й подрузі,
Що не дала́ йому сягнути дна.
У дні, коли нестерпні бу́ли муки,
Й у темних фарбах видавався світ,
Крізь силу він хапав смичок у руки
Й несамовито тяв “джмеля́ політ”.
Спинявся потім й гірко-гірко плакав,
А скрипка з ним ридала в унісон,
Як часто з нею він вночі балакав,
Аж поки не впадав в глибокий сон.
Та скрипка бу́ла другом і сестрою,
Ділила з ним і радість і журбу,
Нерідко він дове́ршеною грою
Збирав на площі глядачів юрбу.
Захо́плено йому аплодували,
Кричали:-Браво, друже! Ти – талант!
Монети у старий футляр кида́ли,
Ось так і жив самотній музикант.
Стара ж кав’ярня на майдані міста
І той кремезний дуб неподалік,
Привітний красень -молодий бариста
Ловили ноти, що виво́див смик.
І музика нестерпно милозвучна
Лунала ніжно, сіючи печаль..
Наві́ки бу́ла пара нерозлучна –
Плакуча скрипка і старий скрипаль..
Автор публікації
Поетеса
Титул: Небайдужий читач
