А на печі сидять бабуся й кіт.
Їх гріє спогадом життя прожите.
І ніби ще і недожате жито
Лишилось на межі минулих літ.
Згасали очі із заходом сонця,
Світив останній промінь на межу.
Ховала його бабця у долоньці:
-Нехай хоча б ще правнуків діжду.
Побачила: не добілила стіни.
“Що ж люди скажуть”, – думка підвела
І почалапала бабуся до рутини.
А хату давно вкрила сивина.
Повсюди лад – бабуся не лінива:
Вчинила тісто ось на пироги.
Годинник цокав тихо, неквапливо…
Але щось передумали боги.
Там на печі сумує кіт один
І пусткою хворіє сива хата.
Час, спекулюючи перебігом годин,
Не дав бабусі ту межу дожати.