Отак стою, вдивляючись у даль,
І бачу спогадів минулого вуаль…
Від дівчинки, що тупотіла по стежках зелених,
До дівчини, що фарбувала вії чорним і уста рожевим…
Десь там початок дум, казкових мрій,
І друзів галас, старт до перших почуттів.
Було там все, потроху, як у всіх…
І сміх невтомний був, і сліз гірких потік.
Життя як книга, хто його нам пише???
Відносять спогади у край, що став чужим!!!
Прислухаюсь, чи чую щось в тій тиші?
Та ні не чую, край такий пустий…
Лише у снах, так рідко з кожним роком,
Я бачу те, що бачила давно.
Батьківська хата, чиїсь забуті кроки…
Дивлюсь я сни, немов німе кіно.
Як добре, що вуаль стряхнути можна!
Хай вітер спогадів печаль несе!!!!
Вдихну повітря свіже – повні груди!
Скажу я Богу : “Дякую за все!”
Автор публікації
Коментарі: 1Публікації: 27Реєстрація: 24-09-2020
Достижение получено 25.09.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
