Розхвилювалося Чорнеє море
З вітром на ноті високій говорить.
Ой лишенько! Що ж це за горе?
За обрієм сонечко, ген, майорить.
Високо в небо чайки злетіли,
Від хвилі морської втікали вони.
Насолоди такої аж ніяк не хотіли,
Змахнули крильми, мов звуком струни,
В небесних просторах, вмить, розчинились.
Ворожнеча із вітром ще довго тривала,
То хвилі здіймались, то легко котились,
Пінились, мінились – боротьба чарувала.
Хвилююче шуміли, грайливо так сріблились.
З-за обрію сонечко весело всміхнулось,
Золотими променями хмари розгорнуло.
“Повертайтесь, чаєчки”, – здалеку почулось.
Море одежину блакитну одягнуло.
Відступився вітер, зітхаючи поволі,
Заіскрилось море синіми вогнями,
Повернулись чайки, хоч і дуже кволі,
Звеселили море гучними піснями.
Навіть у природі ” домовленість ” існує:
Між вітром та між морем, між хмарами та сонцем.
Чому ж тоді, людино, рука твоя руйнує.
Все похапцем хапає, блукає манівцем!
11. 05. 2020
Автор публікації
Думок на тему “Гармонія”
Чудовий вірш про море вражає барвистою платикою образів, глибокими поетичними спостереженнями та несподіваним висновком, який викликає роздуми….