У лісову, смарагдову кишеню
Весна сипнула білих перлів жменю.
Зронила намистинки попід Дубом,
Де Хміль, по-парубоцьки, грає чубом…
І в тій земній красі є щось святе –
Соромлячись, Конвалія цвіте…
Покірний погляд і сорочечка розшита
До п’ят самих зеленим оксамитом,
Замріяна і трішечки сумна –
До діда Дуба хилиться вона…
І чути в тому лісі цілий день
Розмову Квітки з Вітром:”Дзень-дзелень!”
Автор Оксана Смішко
Думок на тему “Конвалія цвіте…”
Дежа гарно і так легко…