Я можу нестримано довго чекати,
Мов пташка чекає нової весни.
Як би ж тільки можна було мені знати,
Що справдяться якось усі мої сни.
Мабуть, я до серця багато сприймаю,
Що так шаленіє воно кожен раз,
Як тільки я посмішку твою згадаю,
Як знову почую одну з твоїх фраз.
Не спиться спокійно мені вже давно,
З турботою в серці я прокидаюсь.
Як сонечко світить до мене в вікно,
З думками про тебе, йому посміхаюсь.
Я зможу чекати, бо в серці живе
Щось лагідне, гарне, тремтливе…
І це відчуття мені не нове,
Без сумніву – вкрай особливе.
© Copyright: Оксана Манько, 2020
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 10Реєстрація: 08-08-2020
Достижение получено 08.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
