Твоє життя я щастям сповнити не зміг
Твоя печаль, чи, справді, то моя провина?
Що можу вдіяти, коли у серці сніг,
В душі ж байдужості льодяна хуртовина…
Пробач мені, що не знайшов такі слова,
Що знов зігріли б, повернувши до життя
Нашу любов крізь зле буття – ти плачеш, мов дитя…
Пробач мені, що не знайшов прості слова…
Що зняли б біль і з рани сіль.
Образи гіркий смак на мить присолодивши.
І вбили б зло,
Одне тепло моє в твоєму серці залишивши.
В моєму серці ти навік лишаєш слід.
Таємні спогади, п’янкі та незабутні!
Але дівчино, почуття вкриває лід.
Тебе не бачу серед мрій своїх майбутніх.
Пробач мені, що не знайшов такі слова…