Не спиться, сперечаються думки,
Під покривалом ночі метушаться…
Їм хочеться в спокої тихо-щастя
Розміреного плину на віки.
Земля думками повниться і вись:
Похмурі чи казково-кольорові
Вони нас щосекундочки готові
Між хмар до мрій завіяти кудись.
Мої, твої… всі наші – не чужі
Приходять тихо, тихо і зникають…
А люди й досі правдоньки не знають
Які долає думка віражі.