Під дощем

По вулиці ішла Людина,

Закутавшись від осені в пальто,

Несла свій хрест покірно за плечима,

Одна із сотень тисяч «хто?».

 

В обличчя вітер миє дощем щоки,

В кишенях руки втримують тепло,

І туфлі витанцьовують поспішні кроки,

Буденність в’їлась у ясне чоло.

 

Та раптом постать зупинилась,

Неначе хтось натиснув на стопкран,

Перед ногами звідкісь появились

Зелені очі в шерсті поміж ран.

 

А кошеня лиш терлося щокою,

І сили не було помуркати хоч раз.

Людей вже сотні провело з журбою,

У всіх проблеми – чесно, без образ.

 

Але ж по вулиці іде Людина!!!

Любов у грудях вогником горить,

Вона не знала як, та знала, що повинна,

Малий клубочок шерсті прихистить.

 

І хоч обличчя вимивається дощем,

Вже руки не ховаються в кишені.

У грудях тепло, добре, аж до щем,

Несе Людина щастя повні жмені.

3

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Оля Добродій

45
Коментарі: 2Публікації: 19Реєстрація: 20-08-2018

Бронзове перо

Досягнення отримано 13.09.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій