«Несхожих»
В її очах читав ти так багато слів
Та їх вона тримала не для тебе
Твій світ неначе спопелів
Скидав його ти крихти з себе
Блукавши вулицями в тиші
Шукав її між перехожих
Вони були мов сірі миші
Тонули у думках своїх ворожих
У грудях з часом біль стихала
Зарубцювавшись шрами загрубіли
Вона когось, та не тебе кохала
До неї почуття відцвіли
До півночі спустіла вулиця
Уже не видно перехожих
Та все ж кохання не забудеться
Сердець мрійливих і несхожих
Віталій Прокопович…
03.01.2018.

Думок на тему “«Несхожих» ”
Біль стихав, бо біль чоловічого роду. Можна сказати, журба стихала.