Для голосування необхідно авторизуватись

МАТЕРЯМ НЕБЕСНОЇ СОТНІ ПРИСВЯЧУЮ

Плакала матуся до світання…

З нею зорі плакали ясні…

Виглядала сина із повстання,

Що додому їхав у труні.

Схлипує, ридає мама, згадує,

Як дитя її у світ прийшло.

І віконце, що на шлях виглядує,

Не дощем, а слізьми затекло.

Пригадала тиху колисанку,

Дні оті, що щастям відцвіли.

Ніч, мов рік, ішла… І на світанку

В рідні стіни сина занесли.

Над труною, наче над колискою,

Цілувала сокола свого.

І сльозинкою її пречистою

Рана омивалася його.

По щоці сльоза тече додолу

І вогнем лице її пече.

Вже вона не схилиться ніколи

На кремезне синове плече.

Плакала бідненька до безтями.

Все в тумані… Наче уві сні…

Не почує більше його «мамо»,

В очі не подивиться ясні.

В неньки серце рвалось на частини

За його обірваним життям.

Плач і зойки, стогін безупинно

Над її лунали пташеням.

Синова труна навік закрилась –

І вона однісінька-одна.

Їй тепер лиш спогади лишились

І безсонні ночі край вікна.

Чорна-чорна в матері хустина

І молитва щира на вустах.

А у сина – чорна домовина

І на гробі синьо-жовтий стяг.

Не зайде синочок більш до хати,

І невістку в дім не приведе.

Лиш його портрет в кутку кімнати

Мамі посміхатися буде.

У сусідських діточок вінчання –

Мед-горілку п’ють товариші.

А у неї – служба поминальна

Й свічка за покій його душі.

Сокіл-син – її найбільша втрата.

Біль душі роки не заберуть.

Не свої – сусідськії внучата

Бабцею стареньку назовуть.

Сотні зір хатину обнімають,

А в віконечку свіча горить…

Наймиліша бесіда лунає –

Там матуся з сином гомонить.

У віконці свічка догорає…

В небі гасне зіронька остання…

Там матуся старість зустрічає.

Там матуся плаче до світання.

Ірина Голуб

1.ІІІ. 2014 р.

 

 

1

Автор публікації

Офлайн 2 тижні

Ірина Голуб Красуляк

7
Коментарі: 0Публікації: 5Реєстрація: 18-10-2020